«Сестра»(1861), Марко Вовчок, оповідання. Слухаємо українське!

Якщо є можливість і бажання допомогти каналу.
Картка Приват 4149 4378 7016 4041
Щиро дякую!
"Наприкінці 50-х років ХІХ ст. Марія Вілінська була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею.
"Я прожила весь свій вік, ідучи по одній дорозі й не звертаючи убік. У мене могли бути помилки і слабкості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом" (Марко Вовчок).
Олена Пчілка називала Марка Вовчка "проклятою кацапкою, яка вкрала українську личину…"
Катерини Юнґе, доньки графа Ф. Толстого й авторки спогадів про Тараса Шевченка, в якого вчилася малювати. Ось що вона писала про Вілінську: "Що є такого в цій жінці, що всі нею так захоплюються? Зовні - проста баба, відбиток чогось commun; противні білі очі з білими бровами та віями, пласке обличчя; в товаристві мовчить, ніяк її не розворушиш, відповідає тільки "так" і "ні". А всі мужчини втрачають від неї глузд: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розлучився з дружиною, Пассек захопився аж так, що покинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя… Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь відстоюють її, вона покинула чоловіка, чудову людину - кажуть: "Він її не вартий"; покинула хлопця, тримала його, як собаку, на кухні - кажуть: "Її душа надто велична, щоб задовольнятися життєвими дрібницями". Як мене обурює ця жінка!"
Куліш називав Марію "мовчущим божеством", порівнював її душу з крутим берегом, на якому ростуть незрушні сосни і до якого йому так і вдалося причалити. Тургєнєв називав її "нерозгаданим сфінксом". За нею зітхали Боткін, Костомаров, Некрасов і навіть Лев Толстой. Про неї мріяв і Тарас Шевченко, хоча він швидко оцінив свої шанси і сам змінив ролі, написавши історичне "Моя ж ти доне…".(з відкритих джерел).