Олександр Потебня - найпотужніший філософ української мови | Велич особистості | листопад '15
2016 ж. 22 Қыр.
9 753 Рет қаралды
Потебня Олександр Опанасович (22 вересня 1835 - 11 грудня 1891) - видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, доктор філології, професор, член-кореспондент Петербурзької АН з 1875 р., член багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств. Лауреат Уваровської премії.
Слава Україні! Дякую, Ірино Дмитрівно, за цю студію, за те, що відкриваєте очі на великих українських мовознавців. Хочу виділити 5 тез на основі цієї студії: 1. Олександр Потебня - це філософ, який, пишучи чужою мовою, зберіг усвідомлення, що силу дає лише рідна мова. Олександр жив в часі, коли українська мова була заборонена. І він прекрасно розумів, що праці написані українською не будуть надруковані. Тому він був змушений писати російською мовою. Це гнітило Потебню, проте він знайшов вихід. Олександр переклав «Одісею» Гомера і цим зумів заспокоїти душу. 2. Пісня - це душа українського народу. Немає на світі більш співучого народу ніж ми. Олександр черпав наснагу з українських пісень. Він любив їх усім серцем, а вони давали йому силу боротись. Це ще раз доводить, що людина може виїхати за кордон, говорити чужою мовою, але голос предків буде промовляти в її серці рідною мовою, і силу людина може черпати лише з рідного краю, з рідної культури, з рідної мови. 3. Олександр Потебня вважав, що у початковій школі дітей треба захистити від навали чужих мов. І я цілком погоджуюсь. Спочатку потрібно навчити дитину рідної мови, культури, виплекати любов до рідного слова і рідного народу. А потім можна вивчати чужі мови, культури для всебічного розвитку. 4. Потебня казав, що кожна нація для іншої є збудником, щоб ставати краще. Ця фраза стала такою їдкою для російського дворянства через те, що російська мова мало вдосконалювалась. Вона просто існувала «вище» інших мов. Проте саме ця «висота» була найбільшим стимулом розвивати усе українське. 5. Вклад Олександра Потебні як мовознавця є ще більш неоціненним ніж філософа. Одним з його досягнень є те, що він першим сказав, що слово має мотив називання. Ніщо не називається просто так: вікно від слова око, ручка - продовження руки... Потебня постійно був у пошуку мотивацій. І це допомогло йому зробити відкриття в мові.
Дякую. Співучий народ - співочий, вклад - внесок (вклад у банку)
Дякую пані Ірині за заповнення культурно- інтелектуального вакууму в українському інформ.простору такою кількістю першокласних передач!!
Дякую
"чари інших культур" влучний вислів! ці чари спостерігаємо досі і досі не можемо їх позбутися! дякую пані Ірино за вклад у мізки нашого народу!
Дякую за цю студію ! Дуже цікаво слухати про такого видатного чоловіка - Олександра Потебня! Найбільше у цій розповіді мене вразила його відповідь на запитання, чи можна вважати українську мову та український народ окремішним. Його відповідь була короткою, але такою правдивою та влучною: "Тільки у тому випадку, якщо самі українці того забажають". Новим для мене є те, що Олександр Потебня був очільником Харківської філологічної школи та член-кореспондент Петербурзької академії наук. Потебня казав, що кожна нація для іншої є збудником, щоб ставати краще. Ця фраза стала такою їдкою для російського дворянства через те, що російська мова мало вдосконалювалась. Вона просто існувала «вище» інших мов. Проте саме ця «висота» була найбільшим стимулом розвивати усе українське. Вразило також те, що після того, як вбили його братів, він був змушений покинути Львів, Олександр став зовсім іншим - суворим та жорстким. У ньому згас той вогник, який горів до цього. І відкривався він тільки перед своїми студентами в Харківському університеті. Праці Потебні зараз є дуже актуальними для вивчення. Він писав, що національна деградація- це виняткова неспроможність далі будувати економічно потужну державу. Ці слова глибоко закарбувалися у моїй пам‘яті.
Дякую
Слава Україні, Ірино Дмитрівно! Було дуже цікаво послухати про Олександра Потебню. Дякую Вам за цю студію! Ось декілька тез: 1.Олександр Потебня- мовознавець і філософ мови. Талантище зовсім іншої епохи. Український мовознавець, який не написав жодного твору українською мовою. Йому було важко віднайти себе в Російській імперії, оскільки тяжів до рідного краю. Він писав російською, але вже ж таки знайшов час і для вивчення рідної української мови. Це вразило мене найбільше. 2. Дуже правильно сказано, що ніде української мови не можуть навчити краще , ніж в Україні. Думаю, що стажування закордоном точно не допоможуть вивчити мови. Також Потебня правильно наголошував, що студенти мають стати українцями і вчити їх мають теж українські професори. В інших країнах, тобі ніколи не розкажуть про корінні речі мови, яку ти прагнеш вивчити. 3. Олександр Потебня був найпотужнішим філософом української мови. Він вивчав багато різних мов, щоб на їхній основі досліджувати українську. Вражає те, що йому завжди було мало матеріалу. Потебня завжди прагнув чогось більшого і залишив для суспільства багато цікавих думок. 4. Надзвичайно цікаві лекції,які філософ творив у процесі. Невелика кількість студентів, які слухали Потебню з відкритим ротом. Та теплий і відкритий Олександр Потебня у дома. Це людина, яка недопускала внутрішнього компромісу з тим, кого він не сприймав. Ось таким був загадковим і талановитим був Потебня. Надзвичайно закрита людина, яка відкривала свою душу лише для студентів. 5. Апатія і зневіра у житті науковця. Людина, яка у важкі часи змінювала всі стереотипи.Перший почав досліджувати різні частини мови, всі зміни і нюанси. Хоч він писав і чужою мовою, але ніколи не забував про рідну. Протягом свого життя, Олександр Потебня відвідав багато країн, але Україна була в його серці завжди. Ми повинні пишатись такими людьми, які завжди вкладають всі свої сили і душу в український народ.
Дякую.
Слава Україні! Дякую вам ,Ірино Дмитрівно! Олександр Потебня. Український мовознавець який не написав жодного твору українською мовою. 1. Мені здався дуже цікавим спосіб пізнання, дослідження нашої рідної мови. На основі аналізу інших мов, Потебня пояснював явище української мови. Залучав грецьку, латинську та інші. Олександр Потебня був нетиповим дослідником, завжди прагнув чогось більшого, іншого. 2. Запам’ятались такі вислови: «Кожна народність буде сильна, якщо поруч існуватиме ще одна», «З допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але можна в комусь збудити цю думку». Тут ми розуміємо те, що ми можемо ділитись з іншими власними поглядами, а також підштовхувати інших на їх власні. І справді, кожна нація для іншої є збудником, аби ставати кращою. Такі влучні слова, сказані ще в той час, є актуальні й сьогодні. 3. Олексадр Потебня - людина, яка роздирала стереотипи. Він жив у цивільному шлюбі тоді ще у 19 столітті, коли це було нечувано. Також я дізналась, що Марія Францівна заради Олександра покинула свого чоловіка та сина. 4. Ніде української мови не навчать так, як в Україні. Вивчення саме рідної мови змалечку є надзвичайно важливим. Олександр Потебня був проти вивчення іноземних мов у початковій школі. Адже лише з допомогою знань рідної мови у дитини формується власний світогляд. Людина розвивається завдяки впливу мови на її свідомість. Без мови думки не існує. Я цілком з цим погоджуюсь і мені дуже прикро, що у наш час цього не розуміють. 5. Олександр Потебня - дуже велика особистість. «Національна свідомість є тим історичним двигуном, що відтворює єдність народу». Потебня продовжував працювати навіть попри зневіреність, боровся за українську мову. Часто піднімав питання, про які навіть боялись думати. Цей чоловік ввійшов у українську лінгвістику через народну творчість, щоб крізь неї могли заглибись у серцевину мови. Гадаю, усім варто осягнути цю глибину ідей та праць Олександра Потебні.
Героям слава! Дякую
Слвава Україні! Дякую, Ірино Дмитрівно за студію. Олександр Потебня - це справді видатна особистіть, про яку повиннен знати кожен українець. 1. Для мене світоглядним є те, що він був україньським мовознавцем, який не написав жодної праці українською мовою. 2. Вразило також те, що після того, як вбили його братів, після того, як він був змушений покинути Львів, чоловік став зовсім іншим - суворим та жорстким. У ньому згас той вогник, який горів до цього. І відкривався він тільки перед своїми студентами в Харківському університеті. Їх було небагато, та вони слухали його з відкритим ротом, адже розуміли, що Олександр Потебня творив просто перед ними, що вони є учасниками того його творчого процесу. Після лекції він надягав свою маску байдужості, але знову знімав її, прийшовши додому, і ставав теплим та гостинним. 3. Звичайно ж мене дуже зацікавила розповідь про дружину Олександра. Марія Францівна заради нього покинула свого чоловіка, який потім через це не дозволяв їй бачитися із сином Миколкою. Вони жили у цивільному шлюбі, що було чимось надзвичайно дивним і навіть неприйнятним для тогочасного суспільства. І навіть після смерті Олександра Потебні Марія продавала все що могла тільки б видавати його твори. 4. Новим для мене було те, що він належав до Харківської громади і був автором першого українського букваря, що свідчить про те, що твори українською мовою у нього все ж таки були. Більше того він переклав Одісею Гомера українською мовою, хоч розумів, що вона точно не буде опублікована. 5. Найбільше у цій розповіді мене вразила його відповідь на запитання, чи можна вважати українську мову та український народ окремішним. Його відповідь була дуже ткороткою, але такою правдивою та влучною: "Тільки у тому випадку, якщо самі українці того забажають".
Дякую
Доброго дня, Ірино Дмитрівно! Вдячна за нову студію, яка є потрібною для кожного, хто хоче пов'язати своє життя з філологією. Та її не завадило б подивитися кожному громадянину і взяти для себе щось нове. Нижче подам тези, які мене вразили і запам' ятались найбільше: 1. Кожен чує те, що хоче почути. Справді, люди такі створіння, які завжди знаходять те, до чого можна причепитися. Незважаючи на те, що Потебня писав російською мовою, у його словах була закладена велика сила. Я вважаю, що тут Олександра Потебню аж ніяк не можна засудити, тому що в нього не було вибору якою мовою йому писати. Головним тут є те про що і для чого він писав, що хотів цим донести. 2. Де нас краще можуть навчити української мови як не в Україні? Це геніальна думка і я цілком з нею погоджуюсь. Ніколи не розуміла, що твориться в головах людей, які лише мріють поїхати за кордон і впевнені, що там їм буде краще і досягнуть більшого. Не виключенням, на жаль, є і вивчення української мови. Хіба в Україні мало філологів, людей своєї справи, в яких можна почерпнути щось нове? Я рада, що таку людину я зустріла в своєму університеті і маю змогу вивчати глибину нашої рідної мови. Як би нас не манили чари інших культур, потрібно завжди триматися рідної землі. 3. Мені дуже сподобались слова цього мовознавця. Він зазначав: "За допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але можна набагато важливіше - в комусь збудити його думку". Дійсно, не завжди наша думка досконала, але для когось вона може стати основою чогось геніального. Наші слова можуть пробудити щось те, до чого сама людина ніколи б не прийшла. 4. Апатія та зневіра - жахливі речі, які можуть перекреслити все те, до чого ти довго йшов, до чого стремився. Проти течії плисти дуже важко, але можливо. Головне мати свою ціль і не зважати на оточення, на думку інших. Ніколи не можна опускати руки раніше, ніж зрозумієш, що твоя справа є недаремною. 5. Наука - це синтез раціонального та ірраціонального. Суто раціональна дорога веде до розпачу
Дякую
Добрий день, Ірино Дмитрівно! Дуже вдячна Вам за те, що розповіли баато корисного та цікавого про Олександра Потебню. На основі студії хочу виокремити 5 тез: 1. Вражає те, що Олександр- український науковець, мовознавець, який не писав українською, але, незважаючи на це, його праці є дуже цінними та неосяжними для більшості українців. 2. Прикро слухати про важке життя Потебні. Смерть братів, несправедливі звинувачення в Україні та Росії змінюють його. З життєрадісного, оптимістичного та повного віри у свій народ чоловіка, він перетворюється у замкненого та сухого. Але ту любов та вогонь які завжди були в його серці, він передавав студентам на своїх лекціях. Вони були свідками величезного чудотворного процесу. 3. Потебня досліджував іноземні мови, щоб глибше пізнати рідну. Також Олександр першим почав досліджувати як виникли різні частини мови, як народилася категорія виду. Його праці є надзвичайним скарбом для українців та нашої мови. 4. Праці Потебні зараз є дуже актуальними для вивчення. Він писав, що національна деградація- це виняткова неспроможність далі будувати економічно потужну державу. Ці слова глибоко закарбувалися у моїй пам‘яті. 5. Я вважаю, що Потебня дуже сильний чоловік. Він писав чужою мовою, під впливом іншої країни, але незаважаючи ні на що залишався українцем в душі. Часто можемо спостерігати, як сторонні менталітет та мова вбирають національну свідомість та пам‘ять, але Олександр творив для своєї Батьківщини, якій завжди був вірним.
Добрий День! Дякую за цю чудову студію, що інформативно розповідає про Олександра Потебню - одного із найважливіших українських науковців. Після перегляду цього відео хочеться вивести 5 тез: - Цікавим фактом є те, що Потебня мав дуже сильну українську позицію. У ті часи мати активну позицію щодо свого поневоленого народу, та водночас мати викладацьке і наукове знання було справді нелегкою справою. - Не менш цікавими є методи, за допомогою яких він вивчав українську мову. Він ознайомлювався з великою кількістю інших мов, для того, щоб порівнювати їх з нашою. Такий підхід залишається актуальним і сьогодні. Не менш цікавим є спосіб, за допомогою якого він опублікував свою працю про українську мову - видав працю про східнослов'янські мови, серед яких, як ми всі знаємо, і є українська. - В той час як більшість українства вважала, що для української мови близиться час смерти, Потебня не здавався, продовжував вивчення нашої мови. Він також наголошував на важливості рідної мови для повноцінного життя народу. - Як і у багатьох інших видатних особистостей України того часу, у Потебні була частково печальна доля. Справді цікавим є факт того, що у самого вченого була величезна зневіра у власному народові, що просто неймовірно актуально сьогодні. Та попри це він не сидів склавши руки, а трудився й далі. - Врешті-решт, Потебня є важливою фігурою не тільки для України, а й для мене особисто, адже його доробок безпосередньо пов'язаний із здобуттям моєї освіти. Він був першим, хто висловив думку про "мотив, внутрішню форму" - етимон слова. Ця ідея міцно вкорінилася в мовознавство, і живе в ньому досі.
Дякую
Слава Україні! Щиро вдячна Вам за таку цікаву студію, пані Ірино. Якщо чесно, дуже мало чула про Олександра Потебню раніше. Здебільшого, знала лише декілька його цитат. А тепер знаю дещо більше, завдяки Вам. Із цієї інформації хочу виділити основні, на мою думку, тези: 1. Цікавим було те, що цей чоловік - видатний український мовознавець, який не написав жодного твору українською мовою. Трохи дивно для мене, але це не заперечує той факт, що він дуже багато працював і думаю, що знав українську мову іноді краще тих, які завжди писали українською. 2. Виховною тезою стали його слова про національну свідомість. Якщо не помиляюсь, то він ще казав: "Єдина ознака, за якою пізнаємо народ - єдність мови". Це фраза, над якою нам всім потрібно задуматись, адже вона зараз дуже актуальна. 3. Світоглядними словами для мене є: "мотивація - це королева усього", "моя фортеця - мій внутрішній світ". Навіть із випадків власного життя скажу, що це дійсно так. Немає мотивації - немає відмінних робіт. 4. Щодо того, що дітям радять починати вивчати іноземні мови у початкових класах. Погоджусь з Олександром Потебнею. Дітям варто спершу вивчити свою, а потім братися за чужі. 5. І приємно було почути те, що він був закоханий в українську пісню, бо знає, яка в ній сила. А українська пісня - це та річ, яка передається з покоління в покоління і у ній завжди буде оспівана наша історія.
Дякую
Слава Україні! Вкотре хочу сказати велике дякую за ваші студії! Завжди так інформативно та захопливо. Ось 5 тез, що найбільше мене вразили: 1)Олександр Потебня - видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч, який не написав жодного твору українською мовою. Автор багатьох фундаментальних праць, які стали етапними в українській і загальнослов’янській гуманітарній науці. У фундаментальній праці «Из записок по русской грамматике» він проаналізував граматику східнослов'янських мов, а саме російської та української. Для того щоб пояснити явища цих мов, він залучав західнослов'янський матеріал, санскрит, грецьку та латинську мови. 2)Олександр Потебня подарував нашому суспільству багато дивовижних думок, а саме: -"З допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але можна, набагато важливіше, в комусь збудити його думку" . -"Кожна нація для іншої є збудником для того аби ставати кращою. Для існування людини потрібні інші люди, для народності - інші народності ". 3) Хочу зауважити на тому, що Олександр Опанасович Потебня жив у страшний для українського народу час. У столітті, коли вважалося, що українська мова вимирає, коли люди зневірювались. Можна лише уявити, як важко йому було, проте Потебня продовжував вірити, працювати, безупинно вчитись і навчати інших. 4) Перспектива нації - це мова, культура і література. Ми звикли вважати, що на першому місці повинна бути економіка країни, але хіба ж це так? Мова-це дух нації, отже наші сили повинні бути спрямовані саме не неї, якщо ми мріємо про процвіттаня української нації. 5)"Немає більшої деградації в розвитку людства ніж зречення від своєї мови та своєї культури". "Не лише найкраща, а і певна, єдина прикмета, за якою ми впізнаємо народ, і разом з тим єдина, незамінна нічим та неодмінна умова існування народу, є єдність мови". Твори Олександра Потебні є надзвичайно актуальними у сучасному світі.
Дякую
Слава Україні! Пані Ірина дякую Вам за те, що розказуєте українському народу правду про його відомих історичних постатей. Із цього відео хочу відокремити такі тези; 1.«Він жив тоді, коли українське наукове слово не мало можливості одягатися в українську мову» Олександр Потебня - український мовознавець що не написав жодного твору українською мовою. Він жив у складний період для української мови загалом. Йому не дозволялось писати українською, хоча він був спеціалістом саме в цій галузі. І як не дивно, зараз Потебня вважається не тільки українським а й російським мовознавцем. Що дуже прикро, оскільки саме його душа лежала до всього українського. 2.1863 рік. Спалах польського повстання. Життя Олександра розділилось на до і після. В той час коли його братів, один за одним знищували, йому запропонували стажування закордоном. Олександр не зрозумів, навіщо це, адже ніде краще не навчать української мови як в Україні. Проте під час стажування, він досліджував інші мови задля того щоб дослідити і пояснити українську мову. І після того, як поїхав з Німеччини - усюди став ворогом для всіх. Звідси і його зміна, з людини далеко життєрадісної перетворився на закриту особу. І це насправді жахливо, жахливо те як придушували раніше українських мовознавців та їх слово. 3.Також, Олександр Потебня “Из записок по русской грамматике” - стверджував: “Без знання її (української мовиукраїнські устремління виявляться збудованими на піску”. І це дійсно правда, оскільки без знань власної мови неможливо збудувати власну націю, а найголовніше добитись її процвітання. Дуже сумно що зараз більшість українців цього не розуміють, обираючи до вжитку інші мови, забуваючи власну - рідну. 4.Мені сподобалось те, що О. Потебня розглядає мову насамперед як творчість людини. Творять мову - одиниці, але й суспільства, а далі - народи. Він вважав що своїми словами люди змушують задумуватись над чимось новим інших. Він дуже любив силу слова адже вона його надихала і мотивувала рухатись далі. 5.О. Потебня, містична постать що вчить що «Наука - це заглиблення» «Наука це синтез раціонального і ірраціонального» Він вважав що без науки нікуди і це найголовніше. Потрібно вчитись і синтезувати наукові явища, в тому числі і мову, аби не втратити себе як особистість. Дуже дякую, Вам, Пані Ірино, за цю розповідь про великого мовознавця в українській культурі. Дякую, що відкриваєте очі українському народу на такі речі.
Дякую.
Слава Україні! Дякую, Ірино Дмитрівно, за таку цікаву студію. Після почутого хочу виділити такі тези: 1. Мені дуже сподобався цей вислів: «За допомогою своїх слів не можливо достеменно передати власну думку, але можна в комусь збудити його думку…» Ці слова змушують задуматися над справжньою силою слова, що здатне пробуджувати думки та емоції в кожному з нас. 2. Кожна народність буде сильною, якщо поряд з нею буде існувати інша народність, адже вони одна одну стимулюють до того щоб стати кращими. 3. Потебня не допускав внутрішнього компромісу до тих, кого він не сприймав. На мою думку, це дуже гарна позиція, яка не дозволяла йому нехтувати власними переконаннями заради когось іншого. Таким чином він, напевно, оберігав себе та свій внутрішній світ, що був схований за прагматичністю та строгістю. 4. Наука - це заглиблення. Наука - це синтез раціонального та ірраціонального, адже лише раціональне веде до розпачу. 5. «Немає більшої деградації в розвитку людства ніж зречення від своєї мови та своєї культури». Нація, що зрікається власної культури та мови не спроможна збудувати сильної держави. Сьогодні ці слова є особливо актуальними, так як ми - українці цього ще не усвідомили.
Героям слава! Дякую
Героям слава! Хотів би відразу висловити слова подяки за вашу грандіозну працю. 1) Цікавим є те що Олександр Потебня за все своє життя не написав жодного твору українською мовою, попри те його твори займають свою нішу і вивчаються й посьогоднішній день. 2) Здивував мене також підхід Олександра до вивчення української мови, вивчити і інші мови та стати поліглотом тільки заради того аби краще розуміти своє, як мінімуи це неординарно. 3) Олександр Потебня вважав, що у початковій школі дітей треба захистити від чужих мов. З однієї сторони я погоджуюсь з ним адже свою мову трба знати бездоганно, хоча з іншого боку діти в початкових школах дуже легко все запамятовуть, тому це ідеальний періок для вивчення чогось складного як от мова, як писав Шевченко: "Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь..." 4) Виховною для мене стала думка Олександра, що неможна робити з своєї культури іншу, чужу, особливо зараз в часи глобалізації коли сучасна молодь вже не може відрізнити своє від чужого. 5) Найбільше у цій розповіді мене вразила його відповідь на запитання, чи можна вважати українську мову та український народ окремішним. Його відповідь була дуже короткою, але влучною: "Тільки у тому випадку, якщо самі українці того забажають".
Слава Україні! Дуже цікаво було дізнатися про мовознавця праці якого ми вивчали! Тези, які хочеться виділити: 1. Олександр вивчав багато різних мов, щоб брати ці знання за основу при вивченні української. Потебня шукав як змога більше матеріалу для своїх досліджень. Він залишив нам неймовірні праці. 2. 1863 рік зробив з Олександра іншу людину. Його життя можна поділити на до і після подій які трапились того року. Австрійська поліція почала називати його "російським шпигуном" і вплинула на світогляд та життя Потебні. З Львова його виганяють до Московії. 3. Також запам'яталося те, що Потебня був проти вивчання іноземних мов у школах. Я погоджуюся з його думками адже, неабияк важливо щоб спочатку діти вивчали рідну мову. Це допоможе дітям краще розуміти менталітет своєї нації та бути патріотами. Вивчення іноземних мов має починатися пізніше і йти вже крізь призму рідної. 4. Історія знає багато людей які відірвалися від рідної мови. Така національна деградація призводить до того, що такі люди вже не є особистостям. Олександр писав російською мовою та працював на благо України. У той час потрібно було мати велику силу щоб відкрито писати українською та мовознавець був заслабкий для цього. 5. Я вважаю, що праці Олександра Потебні важливі для кожного українця. Цей чоловік був науковцем, філософом, етнографом, педагогом та мовознавцем праці якого досі актуальні. Його праці це велика цінність українського народу!
Дякую
Доброго дня, дуже дякую вам за цікаву й пізнавальну студію. Виділю основні моменти, які мені сподобались : 1.Дуже сподобалась його фраза, що українську мову можна вивчити тільки в Україні. А й справді, я вважаю , що рідну мову можна вивчити тільки на Батьківщині , і більше ніде. 2.Дуже вразила його відповідь на те, чи є український народ окремим від інших. Його відповідь була актуальною тоді , і залишається актуальною і сьогодні: "Тільки, якщо самі українці того забажають". Дійсно, як може нація бути окремою, якщо самі люд цього не хотітимуть? 3.Він був настільки сильною людиною для свого часу , що влада намагалась позбитиись його любими способами. В Австрії його визнали "російським шпіоном" , а в Росії "український шпіоном". 4.Дуже дивним стало те, що будучи українським мовознавцем , він не написав жодного твору українською мовою! 5.Вразило те , що він ніколи не пригинався під чужою культурою. Він був свідомим і обізнаним у своїй культурі, тілька слабка і несвідома людина може зректися своєї рідної культури.
Дякую
Слава Україні! Хотів би вам подякувати за цю цікаву студію. Раніше мені доводилося чути про цього надзвичайно сильного та мудрого чоловіка - Олександра Потебню. Хотів би виділити декілька основних тез: 1)Пишучи чужою мовою, був вірний своїй мові та країні, його праці до сьогодні є прикладом для наслідування для багатьох українців. 2)Дуже цікавим було почути те, що на лекціях у Олександра Потебні, сидів поліціянт, котрий слухав його лекції. Можна зробити висновок, якими ж цінними були слова цього дивовижного чоловіка, та як його не хотів сприймати тодішній режим. 3)1863 рік кардинально змінив свідомість Олександра Потебні, він більше не хотів перебувати там, де царить несправедливість. 4)Із цієї студії я також дізнався про дружину Олександра Потебні, Олену Францівну, котра допомагала йому друкувати його праці, з котрою він жив у громадянському шлюбі. Тодішнє суспільство засуджувало їх, але вони робили те, що вважали за потрібне. 5)Націоналізм Олександр Потебня тлумачив як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства. Тобто на це ми і нація, щоб відрізнятись від інших. Дякую!
Дякую
Дякую, пані Ірино, за таке інформативне відео. Олександ Потебня видатна постать в українській історії. Мовознавець і філософ України. Хочу зазначити те що зацікавило і вразило мене найбільше у 5 тезах. 1. Олександр Потебня - український науковець, мовознавець української мови та жив у Російській Імперії. Насправді потрібно бути сильним, щоб займатись такою справою незважаючи на такий тиск. 2. 1963 р. для Олександра Потебні є переломним. Цей момент його загартовує і справді робить іншою людиною. 3. Людина, яка не допускала внутрішнього компромісу з тим, кого він не сприймав. Він не підпускав до себе людей яких не вважав привітними і чемними. 4. Стереотипи це точно не про Олександоа Потебню. Жив з Марією Франсівною у цивільному шлюбі. Це просто нечувані речі для того часу. Але Потебня робив так як вважав за потрібне. 5. Мотивація - це королева усього. Дуже гарні слова, які були сказані про українську мову, про творення українських слів. І найбільший вклад в українську культуру, на мою думку, це переклад "Одіссея" українською. Наука - це заглиблення. Дякую, за таке чудову особистість, за ґрунтовний аналіз душі Олександра Потебні.
Дякую.
Доброго дня, Ірино Дмитрівно, дуже дякую за цю студію, мені було цікаво дізнатися за такого видатного мовознавця, як Олександр Потебня, і я виділила для себе таких 5 тез: 1.Новим для мене виявилося те, що Олександр Потебня був очільником Харківської філологічної школи, та член-кориспондент Петербурської академії наук. 2.Цікавим для мене стало те, що О.Потебня зробив для нашого суспільства багато цікавих та повчальних думок, а саме: "Кожна нація для іншої є збудником аби ставати кращою". "З допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але можна, набагато важливіше, в комусь збудити його думку". "Для існування людини потрібні інші люди, для народності - інші народності ". 3. Я була вражена жінкою Олександра Потебні, тому що і справді цінним стало те, що вона підтримувала свого чоловіка. Я думаю, що не кожна жінка готова піти на все заради того, кого щиро кохає. І ті зусилля, які доклала Марія Францівна для того, щоб видати праці Олександра Потебні мене вражають. 4. Вразило також те, що після того, як вбили його братів, він був змушений покинути Львів, Олександр став зовсім іншим - суворим та жорстким. У ньому згас той вогник, який горів до цього. І відкривався він тільки перед своїми студентами в Харківському університеті. Їх було небагато, та вони слухали його з відкритим ротом, адже розуміли, що Олександр Потебня творив просто перед ними, тому що вони є учасниками того його творчого процесу. Після лекції він надягав свою маску байдужості, але знову знімав її, прийшовши додому, і ставав теплим та гостинним. 5.Олександр Потебня - це такий невмирущий приклад сили українського волюнтаризму. Він був Людина, Науковець, Мовознавець з великої літери. Той, про якого вічна пам’ять завжди залишиться у наших серцях. Дуже дякую, Слава Україні!
Дякую.
Христос Воскрес, Ірино Дмитрівно! На жаль, вперше довелося почути про Олександра Потебня. 1.Вразило те, що Потебня брав участь у стажуванні закордоном, проте не сприймав це,як шанс вивчити щось краще саме іноземному середовищі, тому що розумів, що не потрібно їхати далеко, щоб бути освіченим-це все у рідному краї. 2.Новим для мене було те, що куди б він не поїхав, у кожному місті України, його звинувачили і у шпигунстві так ще й сеператизмі. Проте та сама людина могла змусити загоріти серця своїх студентів, хоча їх було не так багато. 4.Цікавим було те, що за Олександром спостерігалось, що він зазвичай носив маску-суворого та серйозного молодика. Проте, він знав для себе, коли і кому відкритись. І я вважаю, це правильним, адже, він міг не розсіювати дарма тепло своєї душі, на тих, хто цього не потребує, лише спрямовувати свою енергію на дорогих для нього людей. 5.Світоглядним для мене було, те що Потебня вбачав силу народу у багатстві фольклору, історичних праць. Дякую Вам! Слава Україні!
Воістину воскрес. Дякую. Багато помилок
Доброго дня,Ірино Дмитрівно!Дякую вам за цікаву студію про неймовірну постать мовознавства - Олександра Потебню,яка допомогла мені збагатитися новими зняннями. Ось що я хочу виділити: 1.Олександр Потебня не вдавався до інших культур,адже був самодостатнім і самосвідомим. Він наголошував студентам,щоб отримати належну освіту вони мають стати українцями,і викладати у них мають професори саме з України,бо в іншому випадку немає ніякого сенсу у тому навчанні. 2.Він не боявся виступати проти влади,що у 19 столітті було неабиякою сміливістю, постійно був на боці студентів,які влаштовували протести;навіть писав листи до тодішнього міністра освіти. 3.Він був унікальною людиною,яка стала поліглотом,щоб на основі іншим мов дослідити українську. Він вважав, що поки існують інші нації, у кожної є можливість до саморозвитку. Ці його ідеї були дивними для інших, проте Потебня міцно тримався за них. 4.Його було звинувачено у тому,що він є російським шпигуном, через що він перетворився на повну протилежність себе: він став замкнутим,втратив віру у власний народ,той вогник,який горів у нього усередині,втратив свою силу - погас. Відкритим він міг бути лише зі своїми студентами,читаючи лекції,навіть не читаючи,а творячи їх зі своєї душі. 5.Потебня був людиною,яка ламала стереотипи свого часу,він був нетиповим дослідником української мови, містичною особистістю, проте саме завдяки йому, зараз ми маємо багато чудових праць, дослідивши які ми збагнемо суть, що намагався донести нам геніальний мовознавець .
Дякую
Христос Воскрес! Ірино Дмитрівно, Ваші студії, як завжди цікаві й корисні для кожного українця. На скільки мало ми знаємо про видатних постатей свого народу, яким є і залишиться Олександр Потебня. 1. Дуже цікавим для мене є той факт, що відомий мовознавець глибинно досліджував природу слова. Етимологія завжди цікава для кожного, хто любить мову. Такі геніальні речі криються у звичайних словах. 2. Захопливим є те, яким унікальним лектором, професором був Потебня, як унікально він проводив заняття, щоб "відчути душу" студента. На жаль, вимушений обставинами, вів двоїстий спосіб життя: розкривався на лекціях і ховався в шкаралущу з оточенням. 3. Здивувало й запам'яталося те, що Потебня вважав вивчення іноземних мов для дітей початкових класів є настільки шкідливим. Думки Потебні діаметрально протилежні з реформами новаторів МОН. 4. Світоглядним є концепція відомого мислителя, яка розгортається в дискусії з Овсянником - Куликовським, що українці самі творять своє майбутнє, і , можливо, вже все втрачено, адже ми не дієздатна нація, на відміну від чехів і сербів. Оте розчарування Потебні породжує неспокій, як на мене у душах тих, хто це чує. Потебня мав рацію, що доля України в руках її народу. 5. Виховним є той момент, що відомий мовознавець, як і всі інші постаті мегаукраїнців, вважає головним те, що неодмінно особистість здеградує, якщо не знатиме рідної мови. Це, як у Шевченка : " ... Бо хто матір забуває, того Бог карає...".
Дякую
Слава Україні, Ірино Дмитрівно! Дякую за цю студію й почуту інформацію про унікального українського мовознавця - Олександра Потебню. Тези, які я хочу виділити: 1. Хронологічні межі шляху видатного філософа мови - Олександра Потебні вписані у водночас німе та промовисте для українського наукового слова ХIХ століття: 10 (22) вересня 1835 року - 29 листопада (11 грудня) 1891 року. Життя наукового генія пройшло в час убивства його нації, тому що на його очах, через низку російських указів, викорінюється відроджена українська мова й знищується перспектива розвитку української нації як самостійної культурно-політичної спільноти. 2. 1863 рік в особистій та науковій долі Олександра Потебні став переломним. Жорстока реальність, у вигляді австрійської поліції, яка трактувала його "як російського агента" увірвалась у життя Олександра, вплинувши на світогляд та поведінку. З оптимістичного, комунікабельного та сонцесяйного юнака він перетворився на замкненого, жорсткого та сухого чоловіка. 3. Вразила надзвичайна відданість Олександра Потебні рідній мові. У безвихідній політично-лінгвістичній пастці він намагався довести право самостійного існування "малоруського наріччя", закликаючи "...зрозумійте силу малоруського слова...". Згадалась студія про Валуєвський циркуляр і слова Валуєва "такого язика нєт, нє било і бить нє может". На мою думку, такі дії та слова Потебні, у той непростий час, лише засвідчують його гідність і сміливість свідомого українця та унікального мовознавця. 4. З курсу «Мовознавство» я знайома з його працею «Мова і народність», де він трактує мову, як "всю глибину людського духу". Ця праця надзвичайно вразила мене ще тоді, але подивившись вашу студію, я ще раз переосмислила її у своїй голові. Наріжним каменем розвитку нації Потебня вважав СВІДОМІСТЬ, без якої не було б ні зв'язку між людьми, ні руху вперед, "життя людини було б вічним повторенням тісного кола явищ, встановлених зовнішніми обставинами, тобто людина була б скотиною". А найважливіше те, що без знання мови всі українські бажання збудовані на піску. 5. Олександр Потебня - невмирущий приклад сили українського волюнтаризму. Такі унікальні та геніяльні люди не просто живуть своє життя, вони живуть життям своєї нації та мови. Людина, Науковець, Мовознавець з великої літери. Той, вічна пам’ять про якого завжди залишиться у наших серцях. Той, хто невіддільний і назавжди пов’язаний з нашим минулим, сьогоденням і майбутнім.
Дякую
Слава Україні, Ірино Дмитрівно! Надзвичайно вдячна Вам за цю чудову студію. Мене справді дуже захопила постать Олександра Потебні. Раніше я чула про цю людину, проте сьогодні переконалася, що це був дійсно унікальний чоловік. Хотіла б виділити кілька головних, на мою думку, тез цієї студії. 1. Надзвичайно цікавим для мене стало те, що Потебня був поліглотом і, вивчаючи інші мови, пояснював явища своєї рідної. Його плідна праця у цій царині не може не захоплювати. Справді вражає те, що цей чоловік знав санскрит, латинську, грецьку та багато інших мов. Особисто я зацікавилася його дослідженням внутрішніх форм слів. Шкода, що цей мовознавець не писав творів українською мовою, але це не применшує важливість його плідної праці. 2. Захоплює мене особисте життя Олександра Потебні. Справді цінним є те, що його дружина підтримувала свого чоловіка. Не кожна жінка готова піти на все заради того, кого щиро кохає. Ті зусилля, які доклала Марія Францівна для того, щоб видати праці Олександра Потебні вражають. 3. Дуже сильно запам’яталася мені концепція мислителя про те, що з допомогою своїх слів не можливо передати власну думку, але можна в комусь збудити його думку. Це кредо того педагога, який любить свою професію, і готовий своїми міркуваннями підштовхувати інших до власної діяльності. Переконана, що Потебня мав щирі, неегоїстичні погляди на життя і готовий був плідно працювати на користь свого народу. 4. Світоглядною є думка мовознавця про те, що самостійність держави та мови можна звістити, коли самі українці того забажають. Ці слова є надзвичайно важливими, зважаючи на те, що наш народ сам часто заперечує можливість існування самостійної України, вважаючи це утопією з тих чи інших причин. Ми повинні бути готовими творити свою державу та свою історію, незважаючи на думку усіх інших. 5. Виховним для мене стало те, що не можна підпадати під чари іних культур, а потрібно бути самодостатнім, яким був Олександр Потебня. Потрібно понад усе любити своє, рідне і цінувати це. Постать мовознавця є чудовим прикладом цього для нас. Він вчить нас бути собою за будь-яких обставин. 6. Почула також сьогодні цікаве для себе слово «поліціянт». На мою думку, вона звучить значно краще, ніж його сучасна форма.
Дякую
Дякую за цю студію ! Дуже цікаво слухати про такого видатного чоловіка - Олександра Потебня! 1. Новим для мене є те, що Олександр Потебня був очільником Харківської філологічної школи та член-кореспондент Петербурзької академії наук. 2. Цікавим для мене є те, що Олександр - це український мовознавець , який не написав жодного твору українською мовою. 3.Захопливим для мене є те, що Потебня розробив наукове підґрунтя східнослов'янської діалектології як самостійної дисципліни. У працях цієї проблематики він уперше в слов'янській філології систематизував ознаки української мови, за якими вона відрізняється від інших слов'янських мов. Охарактеризував межі поширення її найважливіших діалектичних звукових явищ. 4. Виховним для мене є те, що Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема як духовного і душевного розтління . Адже винародовлювання загрожує зникненням витісненої мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і національний загал. 5. Світоглядним для мене є те, що поняття «націоналізм» Олександр витлумачує як світогляд, для якого природною є національна розмаїтість людства. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток, коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу». Рівноправність і взаємоповага є для Потебні модельним варіантом стосунків між націями. Слава Україні!
Дякую
Дякую, пані Ірино, за таку пізнавальну студію. Оскільки я також майбутній філолог, мені було дуже цікаво і корисно дізнатися щось більше про найпотужнішого українського філолога, адже на лекціях нам такого не розповідають. Хочу написати декілька тез і те, чим мене вразила ця студія. 1. Він жив у важкий для української мови час, але все одно взявся за її вивчення. Хоч він і писав російською, Потебня заслуговує на повагу. Його праці стали важливими не лише для української мови, але й для мовознавства загалом. До того ж, його значимість доводить те, що московська школа прагне називати його своїм науковцем, а отже, українці не мають дозволити забрати у себе ще одну важливу для своєї історії постать. 2. «Перспективи нації - це не є економічна потужність, це мова, культура і література». Дуже гарно сказано, адже нація не може мати економічно потужності, якщо немає потужності мови, культури і літератури, бо без них і нації, як такої, бути не може, і саме свою культуру, свою літературу і мову українці захищають стільки століть, а не вугільні шахти і заводи. 3. Найбільше запам’яталось те, що Потебня був проти вивчення дітьми у початковій школі іноземних мов. Я з цим абсолютно погоджуюсь, адже дитина має спочатку знати на достатньому рівні рідну мову, щоб через неї сприймати чужі мови і світ загалом. Тоді у неї починає формуватися світогляд, менталітет, поведінка, і це все відповідає мові, яку вона знає і якою користується. Якщо дитину змушувати вчити декілька мов, то, скоріш за все, виросте не геній чи поліглот, а просто мовний гібрид. До того ж, є інші важливі речі, які дитина має вчити, щоб вона могла жити у суспільстві і була порядною людиною, але про це зараз часто забувають. «Знання двох мов у дуже ранньому віці не є володінням двома системами зображення і повідомлення одного й того ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед утруднює досягнення цілісності світоспоглядання, заважає науковій абстракції». 4. «Нема більшої деградації у розвитку людства, ніж зречення від своєї мови і своєї культури». Скільки в історії було людей, які відреклися від своєї рідної мови і не могли далі розвиватися ні творчо, ні як особистість. Найяскравішим прикладом є Гоголь. Потебня був заслабким для того часу, тому писав російською, але від української не відмовився. Можливо саме це дозволило йому далі працювати. 5. Дуже обурює, що праці про українську мову, націю і український дух є в обмеженому доступі і користуватися ними можуть лише фахівці. Я вважаю, що звичайний українець, який (нарешті) зацікавився рідною мово, має право вільно читати праці, в яких ця мова досліджується.
Дякую
Доброго вечора, Ірино Дмитрівно. Дякую вам за цю студію. Я дізнався багато нового про видатного українського мовознавця Олександра Потебню. Хотів би виокремити такі 5 тез: 1)Олександр Потебня першим почав досліджувати українську мову на серйозному рівні. Саме він показав яка складна і чарівна наша мова. У своїх працях він досліджував походження нашої мови, її структуру. 2. У 1863 році життя Потебні кардинально змінюється. Він пережив вбивство своїх братів, а Австрійська влада влаштовує полювання на нього, звинувачуючи в російському шпигунстві. Ці події змусили його емігрувати в Російську імперію, де він почав працювати в Харківському університеті. Там він знайшов себе, хоч і не отримав широкого визнанням. 3. Марія Францівна дуже любила Олександра Потебню. Вона навіть розвелась з чоловіком, який потім забороняв її бачитись з донькою. Вони жили в цивільному шлюбі, що на той час було неприйнятним в суспільстві. Після його смерті, дружина намалась видавати наукові твори Потебні, по при матеріальну скруту. 4. Олександ Потебня теж піддався "моді" 19 століття, як і багато українців в цей час. Як і Гоголь, Потебня видавав свої твори російською, він не зміг знайти в собі стільки сил, щоб робити це українською. 5. Олександр Потебня вважав, що українців і українську мову можна вважати окремішними лише якщо українці захочуть цього. Ці слова залишаються актуальними й сьогодні, багато українців так і залишились малоросами, їм лінь вивчити українську, а свого вони цураються та намагаються відріктись від свого коріння.
Дякую
Вітаю! Олександр Потебня перетворював науку у фортецю. Це людина, яка роздирала стереотипи свого часу. ВІн є прагматичним романтиком та автором першого українського букваря. Для мене було новим те, що у Львові його вважали шпигуном Російської імперії, в Росії -- сепаратистом, а в Харкові, де він викладав, його викликали на розмову, після чого поліціянт стежив за змістом лекцій упродовж року. Вразила його відкритість лише для студентів, він творив лекції у процесі, викладачі, як він -- на вагу золота. Світоглядним є його думка про те, що якщо не захоче народ, то країна не зміниться. Національна деградація -- це неспроможність збудувати економічно потужну державу. Це твердження є виправданим та актуальним і сьогодні. А виховним для мене став факт того, що дітям у початкових класах потрібно вчити лише свою мову, їх не потрібно змушувати вчити чужі, в іншому випадку вони виростуть "ідіотами". Це дає зрозуміти його повагу до рідної мови.
Дякую
Слава Україні, пані Ірино! Хочу подякувати Вам за надзвичайно цікаву студію та виокремити 5 тез: 1. Олександр Потебня - відомий український мовознавець, філолог, поліглот, філософ, громадський діяч. Хоч він і мав сильну українську позицію, проте свої праці писав зовсім не українською мовою. 2. Йому пропонувли стажування закордоном, але він був самодостатнім у власній культурі і наголошував, щоб отримати належну освіту, передусім потрібно стати українцями і вчитися українською. Він був впевнений, що ніде не можуь навчити краще, ніж в своїй країні. 3. Він мав стійку громадську позицію, підтримував студентів у їх протестах і навіть писав листи тодішньому міністру освіти. Науку перетворив у фортецю і з тієї фортеці робив випади у бік влади. В ті часи Олександр піднімав такі питання, про які боялись навіть думати. Всі вважали, що українська мова занепадає, а він продовжував боротися за неї та вірити в краще. 4. Мене дуже вразила його філософія. Він вважав, що кожна народність в світі буде сильна, якщо поряд буде існувати ще одна. Казав, що за допомогою слів не можна достеменно передати власну думку, але в когось її можна збудити. Тобто кожна нація для іншої є збудником саморозвитку та покращення. 5. В той період, коли було підписано Валуєвський циркуляр, його бере під свій огляд автрійська поліція і звинувачує у шпигунстві під крилом Росії. Після цього його виганяють зі Львова до Московії. Проте якщо в Україні він був шпигуном, то в Росії був сепаратистом. Тобто скрізь на нього мали зуб і скрізь він заважав. Впродовж року на його лекціях сидів поліціянт і слухав, чи не дай Бог він скаже щось, що не сподобається владі. Ці події зробили з нього жорстку, неприступну людину, яка відкривалась лише перед студентами та родиною.
Дякую
Недарма ми вивчали цю постать в в курсі мовознавства. Деякі моменти мене теж обурювали, коли я читала його праці, але тепер я розумію, що це були вимушені дії, щоб хоч як зберегти свої відкриття. 1. Українську мову можна вивчити лише в Україні, а не на курсах і стажуваннях за кордоном. І тільки українські викладачі зможуть найкраще передати знання українським студентам. 2. В які страшні часи жив і займався науковою діяльністю Потебня! Високо розвинені та інтелектуальні люди були ніби в клітці заборон. Тут ти агент, там сепаратист, а на своїй землі не можеш вільно висловлювати думки. Потрібно було бути сильною і мудрою особистістю, щоб зберегти життя і не прогнутися під режимом. 3. Апатія - найнебезпечніший стан в душі людини. Важливо не втратити віру в свій народ, а пам'ятати величність своєї історії. Хоч Потебня і не надіявся, але сьогодні ми маємо свою державу, а українська мова не зникла завдяки людям які боролися за неї! 4. Перспективи і життєздатність нації - не економіка чи географічне положення, а мова, культура і література. Інакше нам немає що захищати. 5. Наука - це заглиблення. Це синтез раціонального та ірраціонального. Суто раціональне веде до розпачу.
Дякую
Добрий день, Ірино Дмитрівно! Завдяки цій студії маю можливість дізнатися трохи більше про цього геніального науковця. На основі сказаного хочу підвести підсумок і викласти 5 основних цитат, які на мою думку глибше допомагають відкрити Олександра Потебню, як мовознавця та науковця : 1) Олександр Потебня - відомий український мовознавець, який не написав жодного твору українською мовою, але незважаючи на це його праці читаються та вивчаються в університетах майже століття українцями. 2) Особисто мене вразив той факт, що він вивчає інші мови та стає поліглотом заради того, щоб за допомогою чужих мов досліджувати українську. «Кожна народність буде сильна, якщо поряд буде існувати ще одна народність». Я розумію цей вислів так, якщо розумієш специфіку одного народу то легше зможеш зрозуміти інший. Крізь вивчення мови можна дізнатися не тільки безпосередньо мову, а і народність. Недарма говорять, що в кожній мові особистість проявляється по різному. 3) Його захоплювало викладати свої знання в лекціях студентам. Коли Потебня заходив в авдиторію то сідав ближче до студентів, щоб мати з ними контакт. На лекціях студенти розуміли, що вони є частиною творчістю цього генія. 4) «Сила народу у його фольклорі і мові» - влучні слова Потебні. Він і ввійшов до української лінгвістики через народну творчість, щоб крізь неї могти заглибитися в серцевину мови, культури та історії України. Це вагомим доказом, що він не російський науковець. 5) «Стріляти за допомогою слова». Він мав сильну громадську позицію, за допомогою своїх праць влучно відстоював свої думки. Потебня вважав, що глибинна мотивація - це є наше все. Завдяки цьому великому чоловікові ми маємо можливість переконуватися в дослідженнях, які справді відкривають очі на походження мови та слів.
Дякую
дякую!
Добрий день! Олександр Потебня - людина, яка розривала стереотипи свого часу. Пишучи чужою мовою, зберіг усвідомлення, що силу дає тільки рідна мова. Він жив у нелегкий час, який перетворив цю життєрадісну людину на замкненого у собі чоловіка, адже для Російської імперії нічого українського взагалі не могло існувати. Тому йому доводилося писати про українську мову російською. 1. Олександр Потебня - український мовознавець, який не написав жодної праці українською мовою. Науковцеві важко було реалізувати себе в Російській імперії, якщо він тяжіє до рідного краю. 2. Мені дуже сподобалося твердження, що ніде української мови не можуть навчити краще, ніж в Україні. Хоча це і є цілком очевидним фактом, у повсякденному житті про таке не задумуємося. Також варто звернути увагу на думку, що не треба підпадати під вплив інших культур, адже наша є цілком самодостатньою. 3. Потебня досліджував іноземні мови, щоб за допомогою них пояснити явища української. Вважав, що кожна народність буде сильна, якщо існуватиме поряд ще якась народність. З допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але можна в комусь збудити його думку. Ми говоримо не для того, щоб самовиразитися, а щоб в комусь породити його. Тобто кожна нація для іншої є збудником ставати кращою. 4. Українська мова та нація будуть самодостатніми тоді, коли українці самі того захочуть. Національна деградація - це виняткова неспроможність збудувати економічно потужну державу. 5. Наука - це заглиблення, синтез раціонального та ірраціонального, бо одна раціональна дорога веде до розпачу.
Дякую
Доброго дня, Ірино Дмитрівно! Дякую Вам за цікаву та натхнену студію. Новим для мене в цій студії було дізнатись про ту величезну кількість перекладених ним праць іноземних авторів і той факт, що цей величний мовознавець не має ні одної праці українською мовою. Також цікаво було слухати про його переїзди спочатку до Львова, де його вважали петербурзьким шпигуном, потім до Петербургу де він став сепаратистом і в кінці кінців про його переїзд до Харкова. Світоглядним для мене є ставлення Потебні до стажування за кордоном, адже ніде не можуть навчити рідної мови краще, ніж в країні де та мова зародилась. Виховним в цій студії є слова мовознавця про мову. Багато українців досі не розуміють, що найголовнішою рисою неповторності наріду є його мова. І вражаючим для мене була розповідь про те, з яким натхненням розповідав свої лекції Потебня, навіть в присутності тих, хто уярмив його життєрадісність.
Дякую. Помилки....вражаючий - приголомшливий, коми....
Доброго вечора! Ірино Дмитрівно. 1. Погоджуюсь що українську мову можна вивчити тільки в Україні і я погоджуюсь з цією думкою. 2. Це переломний 1963 рік для Потебні, коли Австрія його звинуватила що він російський шпигун і вигнала зі Львова. 3. Повністю погоджуюсь з думкою Потебня був проти вивчення іноземний мов. Немає сенсу вивчення іноземної мови без знань рідної мови. Це видно і в сучасності, адже більшість дітей зараз більше робить уваги на іноземних мовах в школі, а не на українській. Вони не розуміють що наша мова вчить і наш менталітет тощо. 4. Хоча Олександр і писав російською мовою, але робив багато для України. Йому забракло духу що в ці роки писати українською. 5. Наука - це синтез раціонального та ірраціонального. Суто раціональне веде до розпачу. Це чоловік вміло відстоював свої думки. Потебня був великим науковцем який вніс лепту в історію України і які досі є актуальними.
Дякую
Фаріон ❤🌹✌
Ще одна незвичайна постать у Вашій студії. Після перегляду, я відчуваю суміш захоплення та жалю через драми та внутрішні страждання Олександра Потебні. Основні тези: 1. Безумовно вражає широкий спектр діяльності Потебні: мовознавець, філософ, поліглот, етнограф, педагог тощо. Такий обсяг знань та ерудиції дозволяє звичайним людям хоча б частково усвідомити всю велич цієї особистості та його розуму. Чого вартий один тільки переклад "Одіссеї" Гомера. 2. Несподіваним було дізнатися про підхід Олександра Потебні до дослідження української мови: через вивчення санскриту, латині, грецької мови та багатьох інших. Окрім цього, дивовижно, як на ту пору він зумів порівнювати українську та російську мови, публікувати свої праці, фактично відкрити "мотиви називання" слів, їх творення, поділ тощо та достукуватись до молодих свідомостей. Саме в такому контексті дуже трагічним є факт жорстокої вимушеності цього чоловіка писати праці російською мовою. 3. Справжнім відкриттям для мене було те, що Потебня належав до однієї доби із Тарасом Шевченком, але при цьому ніколи не опирався на його думки. Звісно труднощі та небезпеки того часу можуть це пояснити, але все ж висловлювання Олександра Потебні щодо Кобзаря мене обурюють та ніяк не вкладаються в голові. Зрозуміло, що в свої 20 я не здатна об'єктивно оцінювати такі речі. Сподіваюсь, з віком та досвідом я зможу подивитися на це з іншого ракурсу, як це вдалось Вам. 4. Доволі болючим та актуальним питанням і справді є нав'язування іноземних мов дітям молодшого шкільного віку. В цьому я цілком погоджуюсь з Олександром Потебнею. Адже українцям слід боятись втрати молодого покоління. І при цьому, ми своїми ж руками привчаємо дітей до чогось чужого, що ставимо іноді навіть вище за власне, українське. Це страшно, і Потебня це бачив. 5. Наостанок, я виділила дві пронизливі цитати, які сьогодні почула від Вас. Зокрема, це: "українське наукове слово не мало можливості одягатися в українську мову" та "людина, яка роздирала стереотипи свого заскорузлого часу". Вони неймовірні і, можливо, це одні з найкращих висловів та метафор, що мені доводилось чути. Вкотре дякую Вам, Ірино Дмитрівно, за такі пізнавальні студії. Ви змушуєте нас замислюватись над багатьма суперечливими постатями та історіями. Сподіваюсь, в майбутньому це зробить моє покоління сильним.
Дякую