KZhead

ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ геноциду • Як подолати ТРАВМУ, яка передається крізь покоління?

Діна Веселкова
2024 ж. 9 Мам.
173 701 Рет қаралды
Жүктеу

Як Голодомор вплинув на наше з вами повсякденне життя, на наше сприйняття себе та оточуючих? Який механізм передачі травми через покоління і чи можна з нею впоратись зараз? Відповіді у цьому відео, яке приурочено до 90-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Місця у відео:
Національний музей Голодомору-геноциду м. Київ вул. Лаврська 3
Виставка “Голодомор очима українських художників” Одеський художній музей @OnfamOdUa вул. Софіївська 5А
Найгірший ресторан у світі “Непораховані” - uncounted.ual.ua
Худі, в якому я на відео - / naiznankuu
Матеріали, використані для створення відео:
Книги:
“Теорія сімейних систем” Мюррей Боуен
“Людяність у нелюдяний час” Володимир Тиліщак та Вікторія Яременко
“По той бік себе” Ірина Рева
“Проблема екзистенційного вибору під час Голодомору-геноциду”
“Червоний голод. Війна Сталіна проти України” Енн Епплбом
Статті:
articles.latimes.com/2005/apr/...
www.nta.ua/psyhologichni-trav...
history.org.ua/liberua/978-966...
ewjus.com/index.php/ewjus/art...
Поширюйте це різними мовами(28): holodomormuseum.org.ua/wp-con...
Фільми:
“Хто Ми?”
“Живі”
“Ціна правди”
“Голод до правди”
“Голод 33”
“Українська ніч 33-го”
всі їх можна знайти у відкритому доступі на Ютуб, окрім
фільму “Гіркі жнива” та серіалу “І будуть люди”
Якщо ви хочете допомогти розвитку каналу - буду дуже вдячна:)
монобанка: send.monobank.ua/jar/2jfea7VqB3
або приват: 5168755424208417
чи PayPal: dinaveselkova@gmail.com
А ще можна стати спонсором каналу та отримати бонуси - / @dina.veselkova
ЩО ДЕ КОЛИ:
00:00 ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?
00:50 ЯК ПЕРЕДАЄТЬСЯ ТРАВМА?
06:06 ЯК ГОЛОЛОМОР ВПЛИВАЄ НА НАШЕ ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
06:26 СТАВЛЕННЯ ДО ЇЖІ
09:36 СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ
11:52 СТАВЛЕННЯ ДО ДІЯЛЬНОСТІ
13:35 СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ
15:10 СТАВЛЕННЯ ДО САМОПРОЯВУ ТА ГРОШЕЙ
16:48 СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАДИ
17:33 ІДЕНТИФІКАЦІЯ З АГРЕСОРОМ
19:03 СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНСТВА
20:15 ЯК НАМ ПОДОЛАТИ ТРАВМУ?
20:54 ВІДВІДУЄМО МУЗЕЙ
23:14 ІНТЕГРУВАННЯ В КОЛЕКТИВНУ ПАМ‘ЯТЬ
24:53 ВИЗНАННЯ ГЕНОЦИДУ
25:23 ПОКАРАННЯ ВИННИХ
26:01 ВШАНУВАННЯ ПАМ‘ЯТІ ЖЕРТВ
26:24 ДЛЯ ЧОГО ВИВЧАТИ СВОЮ СІМЕЙНУ ІСТОРІЮ?
27:52 РЕСУРСИ ТА СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ
29:46 ОСНОВНИЙ МЕТОД ЗЦІЛЕННЯ
31:27 ПОДОРОЖ З ОДЕСИ ДО КИЄВА
Як зі мною зв'язатися:
Інстаграм - / dina.veselkova
Співпраця - dinaveselkova@gmail.com
Тік-ток - www.tiktok.com/@dina.veselkova
Твіттер - як ви вже здогадались, теж - dinaveselkova
#трансгенераційнатравма #голодомор #установки

Пікірлер

  • Перше покоління переживає травму і бореться за виживання. Друге покоління освоює життя в нових умовах і справляється з наслідками. Третє має сили шукати и дивитися в правду, називати речі своїми іменами. Четверте покоління асимілює досвід. Дякую Діна за роботу! ❤ Саме час говорити, згадувати, опрацьовувати.

    @user-xy5sr5yf2h@user-xy5sr5yf2h Жыл бұрын

    • Аню, як влучно, дякую за доповнення ♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • перепощу в фб з Вашим коментарем, для заохочення перегляду).

      @kasmr6928@kasmr6928 Жыл бұрын

    • І я запощу у фб з цим коментарем. Дякую за чудову роботу!

      @anastasiiakashcheieva8417@anastasiiakashcheieva8417 Жыл бұрын

    • ​ 20:13

      @user-xq4bq1ll2b@user-xq4bq1ll2b10 ай бұрын

    • 🤮🤮🤮🤮🤮🤮🤮​@@dina.veselkova фееричное оправдание обжорства, и фашизма в у-не!!!!!!!!

      @user-eo4co8mh4j@user-eo4co8mh4j3 ай бұрын

  • Моя люба бабуся 1929 року народження, вона в мене молодець, жива-здорова. Проте життя у неї видолося відповідне минулому століттю. Під час голодомору її ледь не з'їли, мама ховла її у підвалі, аби не забрали, а одного разу таки вкрали, ледь відбила. Потім війна, окупація, ледь не вивезли до Німеччини разом з сестрою. Важкі повоєнні роки, злидні, навчання. Важке життя, проте і діти і онуки, велика родина. А от на схилі років знов війна. Проте вона молодчина, каже, я дочекалася що сконав перший гітлер, дочекаюсь поки сконає і другий! Ось така моя бабуня.

    @varvaramorhulova370@varvaramorhulova370 Жыл бұрын

    • Здоров'я їй та сил🙏

      @smartkids450@smartkids450 Жыл бұрын

    • @@smartkids450 дякую!!!

      @varvaramorhulova370@varvaramorhulova370 Жыл бұрын

    • @@varvaramorhulova370 і після перемоги жити довго -довго в умі і здоров'ї.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • Здоровʼя Вашій бабуні та мирного неба. Вона у Вас молодчинка. Моя родина теж пережила Голодомор. Дідусю було 12 років в 1932-1933 роках. Часом казав бабуні ( своїй дружині), що такого голоду вона не пережила, як він. А мою психіку беріг. Пройшов концтабір в Німеччині і вижив. Приниження владою. Світла памʼять …

      @user-mf4hk5mm6q@user-mf4hk5mm6q11 ай бұрын

    • Бабуля - вогонь🔥 Шкода що в неї така важка доля 😢, але надихає що вона змогла вижити.

      @ksrk2319@ksrk231910 ай бұрын

  • Рома Ратушний писав, що більшість людей не відстрілює, звідки у їх голові ті чи інші думки... саме з колективною травмою від Голодомору пов'язую "сакраментальну" фразу _"мову на хліб не намажеш."_ (читай "ти, зі своєю мовою, голодний будеш сидіти," "довидєлуєшся з мовою - у тебе в Україні(!) відберуть хліб") Це туди ж: "- Мова не нагодує…" Так каже ведуча Наталія Мосейчук. Так, мова й справді не нагодує. Як не нагодують вас і багато інших речей… Любов до України не нагодує. Щастя в родині не нагодує. Здоров’я рідних не нагодує. Усмішка дитини не нагодує. Мирне небо не нагодує. Повага близких не нагодує. Відчуття власної гідності не нагодує… Мова не нагодує! Невже всі життєві цінності в нас зводяться до єдиної - напхати тельбуха?" (Вікторія Солодухіна) Пишуть у соц-мережах, коли наші біженці приїздять у Німеччину, Нідерланди вони у першу чергу ідуть на курси вчити мову. Говорила з дівчиною, яка виїжджала у Німеччину у перший місяць повномасштабного вторгнення, каже, було де жити, і безкоштовне харчування у волонтерському центрі, *але* вона з нормальним знанням англійської(!) не могла знайти там роботу, бо не володіє німецькою. Тобто, у країнах, в які приїздять українці працює правило *_"будеш знати мову - зможеш знайти роботу - будеш мати хліб."_* А в Україні... хто за українську дуже топить - той "нацист." На каналі Бігус згадували, що фашистська Німеччина влаштовувала виставки "голодних листів" і "хліба" з полови і піблікувала статті про Голодомор, *але,* лише в рамках "антирадянської пропаганди," тому союз усі розповіді про Голодомор одразу назвав "фашистською пропагандою."

    @nomenia12@nomenia12 Жыл бұрын

    • Дякую за це невелике ессе. Дуже сильно написано!

      @galinamihno@galinamihno Жыл бұрын

    • Моя бабуся не згадувала про ті роки, але коли пізніше вже в 70-х не було можливості купити зерна для курей, але купували хліб по 16 коп. квадратний і кормили ним курей, коли, у Львові на вулиці лежав шматочок хліба, то мене вчили, що потрібно десь покласти вбік для пташок, щоб хтось не наступив. Я теж вчу своїх дітей шанувати хліб. Психологічно ні в Освенцім ні в подібні місця пам'яті та музеї ходити не можу. Це коли ти розумієш біль іншої людини, і не можеш розридатися, лише сльози тихо котяться,по щоках і ти не хочеш, щоб хтось зауважив. Від однієї жіночки медика, яка повернулась з полону, теж почула фразу, що зараз не час плакати, пізніше відплачено і відсумуємо за ближніми. Подібне чула в дитинстві. Ми тому і сильні, і милосердні, бо немає часу ридати, від болю є час плакати від щастя, оцінення, кожного шматочка їжі і води, тепла, світла, ушанування тих які спочилих в Бозі, щоб ти міг молитись і пам'ятати.

      @user-tb8uv3qk6m@user-tb8uv3qk6m11 ай бұрын

  • Bardzo dziękuję i pozdrawiam. Wojna odkryła we mnie pokoleniową traumę głodu 32-33. Miałam kilka lat, jak dziadek wspomniał mi o tym czasie. Teraz kiedy zło wojny przyszło na ukraińską ziemię- która była domem mojej rodziny- wspomnienia wróciły. i emocje, jakbym sama to piekło przeszla. Już rozumiem wszystkie zachowania mojego dziadka i przekazane mi poszanowanie chleba. Teraz wiem, skąd we mnie ten dar, że potrafię przygotować prawdziwą ucztę dosłownie z niczego i wszystko wykorzystać. Zero resztek. Jeszcze raz dziękuję i pozdrawiam z Polski. Chwała Ukrainie

    @bogumiachrustek4491@bogumiachrustek4491 Жыл бұрын

    • Дякую за це свідчення. Отже, травма Голодомору передається по крові.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • Dzięki pani za te historię rodzinne. To pamięć o tych, kogo już nie ma z nami w tym świecie 😢

      @artur_podroznik@artur_podroznik11 ай бұрын

    • Dziękuje bardzo. Jastem z Ukrainy i moja babcia mała głod w Ukrainie w 1932-1933, kędy ona mała 5-6 lat. Uczu się jązyka polskiego 1 rok, w razie czego przepraszam za bląd

      @user-nx4wr3ce8c@user-nx4wr3ce8c11 ай бұрын

    • @@user-nx4wr3ce8c полякам імпонує коли вчать їхню мову, і вони з радістю більшість допомагає із вивченням.

      @artur_podroznik@artur_podroznik11 ай бұрын

    • Героям Слава 🇺🇦🤝🇵🇱

      @lianaguseva4801@lianaguseva480110 ай бұрын

  • Величезне дякую. Тема дуже важлива!!!! Мене зараз моя старша донька вчить все проговорювати та спілкуватися. Що бабуся мало балакала, що батьки не спілкувалися з нами. Жили великою родиною, але кожен сам по собі. Всі травмовані цим клятим радянським союзом. Але дуже тішуся з того, що все!!!! Більше цього не буде, зараз дуже багато свідомої молоді, яка відкриває очі всім, яка цікавиться історією та захищає і любить свою країну!!! Я пишаюся тим, що я українка! Слава Україні!!!

    @olenakovtun3036@olenakovtun3036 Жыл бұрын

    • Героям Слава!!

      @user-uh1so9vg8h@user-uh1so9vg8h Жыл бұрын

    • Голодомор взагалі добрий урок і показник для українців. Що буває, коли українці залишаються без потрібного нагляду? Вони завжди створюють самогеноцид. В 17 віці українці вперше отримали якусь самостійність і створили жахливу Руїну, населення зменшилося більше ніж вдвічи. В 1930-х, коли УРСР теж мала достатньо самостійності, українці створили голодомор.Теперішні незалежні часи у всіх на очах. Українці розікрали економіку і перетворили Україну в саму бідну країну Європи, а населення зменшили вдвічи. Які цілі ставили українські керманичи, створюючи голодомор? Щоб зірвати індустріалізацію, яка вимагала робочих рук? Щоб послабити і обезлюдити республіку перед агресією Заходу? На допитах арештовані керманичі-голодоморники вказували і інші причини.

      @user-rp3jq7gp1g@user-rp3jq7gp1g11 ай бұрын

    • А я багато дуже чула про голодомор страшний. Розповідали батьки, мама 1925 року, батько 1921 року. І в школі вчителька молодших класів Мартинюк Ніна Йосипівна розповідала, що помирала маса сільських людей від голоду і їх прямо як штабелями укладали і вивозили на цвинтар. І це був початок 60х років, і вона не боялась це розповідати! Я знаю дуже багато історій про голодомор. А ще скажу, багато пристосуванців було і серед українців

      @caterinagavrylenko923@caterinagavrylenko92311 ай бұрын

    • @@user-rp3jq7gp1g бот, дирявий перекладач, змінюй

      @yuliaa748@yuliaa74810 ай бұрын

    • Так, це правда

      @LerkoRa@LerkoRa10 ай бұрын

  • Дякую , дуже важлива тема .Дідусь помер в 1984 році , бабуся в 1999 , вони були сільські вчителі , тому і вижили , там якийсь пайок видавався , дід був вчителем хімії і біології і він добився садити картоплю при школі , типу для дослідів і школярі їли в школі раз на день під час голоду і тому вижили , це я в дитинстві підслухала , а взагалі мовчали про все

    @user-db2dt2wb9h@user-db2dt2wb9h Жыл бұрын

    • Дуже цікава історія, як українці рятували та допомагали один одному, Музей Голодомору збирає інформацію про це

      @user-yz2ds8zg1c@user-yz2ds8zg1c Жыл бұрын

    • Перепрошую. А з якої області ваші рідні?

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • На початку війни дивилась на Ютубі таке собі сімейне інтерв'ю сестри мого дідуся. Вони самі з Луганщини, в період голодомору точно не пам'ятаю на Луганщині вони жили, чи на Київщині... Так от цій бабусі тоді було 5 років і після школи вони з старшими сестрами йшли в поле та ловили ховрахів, потім мати їх готувала.

      @user-qu6yt4dn1f@user-qu6yt4dn1f Жыл бұрын

    • До сліз пробрало

      @margaretentertainment4323@margaretentertainment4323 Жыл бұрын

    • Я украинка из Эстонии, все понимаю, но писать по-украински не умею. Мои родители пережили в Черниговской области голодомор 32-33 и 47 года. Им было по 3 года. Больше рассказывала бабушка. Рассказы страшные. Бабушка и ее дети, моя мама и дядя, выжили, потому что у нее было приданое- 10 царских золотых червонцев, за один в Торгсине давали мешок муки. Бабушкин папа был труженик и умница, всем дочерям дал такое приданое. Выращивал арбузы и дыни на продажу, было большое хозяйство, все забрали, а деньги спрятал.У меня самой страсть делать запасы еды, готовить и всех кормить. Спасибо!

      @julialopez9119@julialopez9119 Жыл бұрын

  • Про голодомор в моїй сім'ї не говорили. Але я дуже помічаю, що не люблю викидати їжу, особливо хліб. І якщо хтось говорить, що хліб не смачний, завжди кажу, що голодні б з тобою не погодились. Ось не знаю звідки в мене. Так, я з доволі бідної сім'ї. І в 90-х було важко, але все таки голодною я не була. Вочевидь це дійсно передається

    @Holden3018@Holden3018 Жыл бұрын

    • жыццёва, я чула што ў нашай краіне таксама быў Галадамор, але ў шмат меншых памерах.

      @maramacka@maramacka Жыл бұрын

    • Це доволі крилаті фрази ці шкільного навчання часів СРСР та і більш пізніх часів.

      @panchenko8085@panchenko8085 Жыл бұрын

    • Для мене викинути їжу це як моральне катування😅

      @danamari6754@danamari6754 Жыл бұрын

    • Це радянське минуле, нас у школі так привчали.

      @elianekorobkova6450@elianekorobkova6450 Жыл бұрын

    • @@maramacka співчуваю вам!

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

  • Дякую, Діна, за актуальний контент. Згадую, як плакала бабуся, коли я запитала, навіщо сухарі на горищі? В радянські часи переповідали жахливі історії пошепки, адже домінувала емоція страху. Коли я переглянула фільм "Ціна правди" всі пазли склалися. Зараз розумію, якщо вижили наші предки, то ми теж виживемо, вистоїмо і обов'язково переможемо московитів! Слава Україні!!!!

    @user-uz2vx6hm5v@user-uz2vx6hm5v Жыл бұрын

  • В селе где живёт моя бабушка смогли выжить с помощью пасеки, по крайней мере так говорили мне, она была среди леса и никто кроме местных не мог о ней знать. Самая четкая черта которую мне передали и которая есть у всей семьи по маминой линии это "никому и ничего никогда нельзя говорить", причем у бабушки это очень ярко выражено, она даже боится в доме сказать что то хорошее громко, на улице же и вовсе все темы о планах на жизни - табу. Когда я поступила в укнивер бабушка начала поучать "никому там не говори сколько у вас денег, никого не зови в гости, в университет ничего дорогого не надевай и не бери" будто мы мафия, а не средний класс. Теперь я провела связь, скорее всего наши предки должны были адски скрывать то, откуда у них еда.

    @marlett1042@marlett1042 Жыл бұрын

  • Дякую за важливу тему. Я з західної України і нас голодомор не зачепив, але обидві родини моїх батьків зазнавали репресій і були вивезені до Сибіру. Переживши Другу Світову війну в Україні були вивезені опісля. Я ще й досі не можу згадувати про все це без сліз. Як і в більшості українських родин ми нічого не обговорювали. Лише за незалежної України почали говорити про такі речі, їздили і шукали родичів і згадки про ті часи. Мені було дуже корисно почути про чужий схожий психологічний досвід. Величезний відбиток ці події залишили на нас. Особисто я проходила психотерапію і все ж лишилося багато страхів і тригерів. Я з ними продовжую працювати самостійно, але, особливо в цей час, багато що пропускаю. Немає виправдання совєтській владі за ті злочини, що вона вчинила і їх нащадкам за те, що вони чинять зараз!

    @user-zu9qf9jx3k@user-zu9qf9jx3k Жыл бұрын

  • Моя бабуся ( та мама) взагалі з Молдавії, але дуже близько, 300 км від Одеси. В нас дуже велика родина, в моєму дитинстві на свята могли забратися по 30-40 людей. І завжди коли ми прибирали, звичайно залишалося багато їжі, я завжди з‘їдала якісь смачні канапки ща залишились або салат з общої миски, якого не торкались, а бабуся завжди доїдала те що саме інші родичі залишали в тарілках. Для мене в дитинстві то було дуже гидко, я приношу тарілку і там якісь залишки різних страв, і вона то не викидає а ухиляє голову і прям забрасує до рота. Вона часто розповідала про голодомор, але тільки з віком я почала розуміти що це взагалі означає і які травми бабуся має після трагедії. Коли я вже була трохи старша і не могла щось доїсти, коли бабуся була у нас чи я у неї, я все одно доїдала бо мені було боляе навіть думати що вона відчує якщо я не доїм. В мене досі в голові проблеми коли залишається їжа, недавно довелось викинути пів холодильника бо все спортилось через ці вимикання світла, я просто плакала і думала, а що якщо це повториться, а я могла раніше подумати та винести цю їжу на балкон. Раніше були у дворі (я живу в місті) собаки, яким я виносила все залишки, але їх по ходу потравили і теперь нема куда діти навіть кістки та все таке інше. А те що ми й досі відчуваємо наслідки це звичайно так. В Польщі наприклад я не помітила такої фіксаціі на їжі, працювала офіціанткою у грузинів і вони на свята теж накривали великі столи, ця їжа завжди викидалась, мені було від цього боляче. а в країнах західної Європи там взагалі люди не можуть зрозуміти про що йдеться і чому ми говоримо про щось що там було колись тим паче якщо воно таке трагічне. «живи сьогодняшнім днем» - кажуть. вже дожились сьогодняшнім днем, а якщо б пам‘ятали та не закривали очі, може б на нас й не напали знову…

    @sattamassagana4933@sattamassagana4933 Жыл бұрын

    • Для мене було шоком як я працювала в готелі в Німеччині і вони викидали дуже багато їжі. І для них це була норма...

      @user-db5qy3yo6e@user-db5qy3yo6e Жыл бұрын

    • Теж не можу викидати їжу , і завжди все доїдаю .

      @user-tm5my9qn7o@user-tm5my9qn7o Жыл бұрын

    • @@user-db5qy3yo6e в них це ціла проблема. Тоннами викидають їжу на смітники.. допоки ООН заявляло, що кожна третя дитяча смерть від недоїдання. Ось в такому світі ми живемо🤷‍♀️

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • @@oksanakotan2900 недавно переехала в Польшу. У меня шок, сколько здесь крыс. Вот они и расплодились, потому что много еды выкидывают.

      @Marina-pz9uy@Marina-pz9uy Жыл бұрын

    • Тримайтеся. Все є так як має бути. І в цьому є Господь, який тримає руку над цим: не путін, не Зеленський. А лише Бог і по молитві припиняє страждання. Війна страшно, ще й тому що усі ці травми піднімаються, але не знаємо, від якої небезпеки нас визволив Господь. Тож шукаймо Його обличчя і Він визволить нас.

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

  • Моя бабуся приблизно 25 року народження (точніше не знала, бо документи зробла тільки після війни, а сільські церковні метрики зникли разом із селом), в 32 році майже не вмерла від голоду. Померл усі її брати і сестри, їх не ховали, вивозили за село, бо сил копти могили не було у людей. Бабуся залишилася зі своєю матір'ю в холодній пустій хаті, поки батько їздив у місто (йому дали пропуск, бо він залшився єдиний живий коваль, а у більшовиків коні були в місті не підковані), там за роботу він отримав трохи їжі. На подорож і роботу він витратив майже тиждень, коли повернувся побачив, що його жінка вмерла, а його донька, моя бабуся повзає по ній і намагаєтся розбудити і просить їжу, як виявилося так продовжувалося вже кілька днів. Жінку довелося відвести за місто, забрати доньку та вмовити більшовиків пустити їх у місто, щоб підковувати їх коней. Так мої предки і вижили. До речі бабуся розказувала, що до Голодомору ніколи не чула російської мови, бо всі на хуторі розмовляли україньско, а як прийшли зарганотряди, які здержували селян від переміщення до інших сел і міст, тоді вона і почула російську. Моя бабауся з неіснуючого вже хутора Маначіновка Кремінського району Луганської області до кінця життя говорила українською, робила під ліжком запаси круп та хліба. Не дозволяла крихти зі стола викидати, збирала у кульочок і виносила пташкам. Що до мене, я також не можу викидувати їжу, постійно економлю, до недавнього часу намагалася не висловлюватися і тримати свою думку при собі. Я завжди вважала це наслідками страждань багатьох поколінь своєї родини.

    @user-cq5yv3sh5l@user-cq5yv3sh5l Жыл бұрын

  • Дякую, вам Діна. Моя бабуся під час Голодомору мешкала в Києві, а її мати, моя прабабуся, з молодшими дітьми в Трипіллі під Києвом. Вони всі вижили, бо старші вже працювали в місті та могли допомагати. Але я пам‘ятаю, як вперше в дитинстві почула від своєї бабусі про голод. Про те, як вона йшла провідати своїх з Києва у село, а по дорозі на Київ сиділи, лежали помираючі люди, що хотіли дістатися міста, в надії здобути якусь їжу. Просто лежали мертві, хто не дійшов. Розповідала, як вже по темряві боялась, бо у неї проходив шлях повз хату, де казали, що хазяїн людожер, а той стояв біля хвіртки і бабуся ( яка ще була підлітком, хоча вже працювала в няньках) не знала як їй пройти, щоб дістатись до своїх. Як не можна було запалювати лампу в хаті, бо могли набігти голодні сусіди, а тих нещасних гостинців ледь вистачало на свою сім‘ю. Це жахливо. Людей перетворювали, навіть не на тварин, а на антилюдей. І так, як і більшість,бабуся до смерті збирала недоїдки хліба в пакети. У неї завжди були ці пакети зі старими сухарями.

    @user-jt8ls9yp4q@user-jt8ls9yp4q Жыл бұрын

    • 😥

      @anastasiiatraskovska@anastasiiatraskovska Жыл бұрын

    • Дякую. Неначе з Вашою бабунею пройшла... І відчула і біль, і жах, і розпач...

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • Ота фраза, бо могли набігти голодні сусіди, для мене страшний тригер. Не відпускає. Який страшний біль, знати що інші помирають і не мати змоги спасти, бо нема чого дати своїм...

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • В моїй сім'ї дуже мало говорили про Голодомор, але коли бачу щось про нього - майже одразу плачу, дійсно відчуття, що це травма, яка передалася... Одночасно вдячність предкам за таку стійкість, якось допомагає триматись.

    @userkunia@userkunia Жыл бұрын

    • у мене те саме ще й про другу світову. здається у 2012 році у Вінниці була проїздом на 9 травня, там на площі була театральна постановка - десь 20 молодих хлопців одягнені у совітську військову форму нібито відправляються на фронт під прощаніє славянкі. у мене сталася істерика хвилин на 40. взагалі ніколи не вважала дєнь пабєди святом, тільки плакала весь час.

      @oneshotonehit6731@oneshotonehit6731 Жыл бұрын

    • Я теж постійно плачу, коли бачу щось таке. Особливо про дітей. Це був мій найбільший страх. Що місто візьмуть в облогу і ми будемо дивитись, як наші діти вмирають з голоду... Навіть зараз коли це пишу, мене накриває...

      @Pomarancheva@Pomarancheva Жыл бұрын

    • Лікуйся. Це не є здорова реакція організму.

      @WimpelLs@WimpelLs Жыл бұрын

    • @@oneshotonehit6731 це можуть бути затиснені емоції бабці або прабабці, і смуток, який тривав і поставав кожне 9 травня. Пережила щось подібне з родової пам'яті, ще за часів Богдана Хмельницького. Мене зцілило усвідомлення і прощення, і це було на молитві. Історія роду поцікавитися і подати на службу за померлих.

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

    • @@Pomarancheva співчуваю. Дуже допомагає молитва і запрошення Ісуса Христа в цю травму, в це місце болю і страху. Він Господь цілитель. Вірте і буде вам дано.

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

  • У моїй сім'ї говорити про Голодомор було не прийнято, але якось поміж іншим я дізналась про те, що прабабця його пережила. Вижила, але далі все життя у домі в різних місцях ховала шматки хліба. Про всяк випадок. Це тривало понад 60 років. ЇЇ донька, моя бабуся, ніколи не викидала їжу та мала звичку доїдати за іншими членами родини, аби тільки їжа не опинилась у смітнику. Моторошно від усіх почутих про цю трагедію історій. Проте, як слушно зазначила Діна у відео, ми - живі, а значить наші предки справились та передали нам ресурс виживання у надскладних обставинах. Дякую за цікаве та таке важливе відео. ❤

    @innag8598@innag8598 Жыл бұрын

    • Так. Я в тяжелых жизненных обстоятельствах тоже вспоминаю своих сильных предков, благодаря которым я живу на свете.

      @julialopez9119@julialopez9119 Жыл бұрын

  • Дуже дякую за відео. Воно таке довгоочікуване. В прямому і переносному сенсі. Голодомор, його геноцидний характер, замовчували понад півстоліття. Лише в останні десятиліття з'явились дослідження на цю тему, стали відкриватись архіви та з'являтись свідчення. Але лише буквально в останні кілька років стало з'являтись усвідомлення масштабів і глибини катастрофи. Катастрофи, яка викривила наш розвиток. Росіяни досі пишаються ХХ століттям як піком своєї імперії, але цю "велич" вони будували на кістках наших предків. В українців вкрали ХХ століття. Це величезна незагоєна травма над якою треба працювати. Тому що це важливо, щоб повернутись до повноцінного розвитку, а найголовніше, щоб подолати страх і комплекси, які так "дбайливо" прищеплювали, нам, росіяни. Це треба для минулих, теперішніх і майбутніх поколінь. Ще раз дякую за ваш внесок!

    @user-ru5ig5xe7t@user-ru5ig5xe7t Жыл бұрын

    • Пане Володимир, хочу подякувати вам за допомогу у підготовці до відео, завдяки вам прочитала багато цінного матеріалу♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • @@dina.veselkova дякую! Було дуже приємно допомогти вам в роботі. Буду радий допомогти ще в підготовці відео на історичні теми.

      @user-ru5ig5xe7t@user-ru5ig5xe7t Жыл бұрын

    • Браво просто👏 глибоко, змістовно👏👏

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • Дякую.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Дякую ! Потрібно більше відео про комплекс меншовартості в українців. Нехай всі відчувають гордість за свою країну ❤

    @pe4enijka@pe4enijka Жыл бұрын

    • 100%!!!

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • Менше нагадуйте про цей вигаданий сруссами комплекс! Я - українка і в мене нема комплексу. В дитинстві жила на півдні поруч з кацапами, над якими всі сміялася. Такими ледачими, незугарними і підлими вони були. Та ще й п'яними. Те ж мені "вища раса" з мокшів, ерзя, мордви, чухні тощо. Та ще й "язиком" матюкливим замість мови.

      @user-fy6gh2zm5n@user-fy6gh2zm5n10 ай бұрын

    • Та скоро нас усіх переріжуть, гордитимуться лиш ті, хто вчасно виніс звідси ноги 😔

      @user-kb6kt5qx5h@user-kb6kt5qx5h10 ай бұрын

    • @@user-kb6kt5qx5h то хай хоч вони передадуть цю інформацію й в подальшому стріляють на звук "ми же братья"

      @anastasiiabeschastna7400@anastasiiabeschastna74009 ай бұрын

    • В нас от якраз йде розподіл на тих хто носить низьку собівартість та ті хто ціни не зложить та йдуть по головах … за рахунок дуже нераціонального розподілу між людьми благ в країні у більшості дуже негативне ставлення до достатку як такого …

      @user-jv5zd8hd3g@user-jv5zd8hd3g5 ай бұрын

  • Неймовірний Музей Голодомору є у Меджибожі, у замку "Білий Лебідь". Там копії наказів про Чорні дошки, копії справ про розстріли людей, між початком справи та вироком - три дні. Виходила у сльозах кожного разу. Не можна мовчати, не можна забути, не можна пробачити. Ніколи.

    @user-or4pq6eb5l@user-or4pq6eb5l Жыл бұрын

    • Дякую, записала собі список місць, які хочу відвідати

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Ми з групою були там на екскурсії, всі пішли ,а я не змогла туди зайти , тепер розумію чому , мої дідусь і бабуся розказували про голод неохоче , але іноді діда ,,проривало'' і він плакав , 1912 року народження. Мій тато 1931 року народження казав ,що вперше в своєму житті їв досита як служив в армії . Мамині батьки і двоє братиків близнюків померли.

      @user-tm5my9qn7o@user-tm5my9qn7o Жыл бұрын

    • @@user-tm5my9qn7o 😭

      @user-mg2lk4wj7j@user-mg2lk4wj7j Жыл бұрын

    • На жаль в замку був, але в музей саме тоді не було як потрапити, але то відносно близько, тож обов'язково відвідаю

      @artur_podroznik@artur_podroznik11 ай бұрын

    • Голодомор взагалі добрий урок і показник для українців. Що буває, коли українці залишаються без потрібного нагляду? Вони завжди створюють самогеноцид. В 17 віці українці вперше отримали якусь самостійність і створили жахливу Руїну. В 1930-х, коли УРСР теж мала достатньо самостійності, українці створили голодомор.Теперішні незалежні часи у всіх на очах. Українці розікрали економіку і перетворили Україну в саму бідну країну Європи, а населення зменшили вдвічи. Які цілі ставили українські керманичи, створюючи голодомор? Щоб зірвати індустріалізацію, яка вимагала робочих рук? Щоб послабити і обезлюдити республіку перед агресією Заходу? На допитах арештовані керманичі-голодоморники вказували і інші причини.

      @user-rp3jq7gp1g@user-rp3jq7gp1g11 ай бұрын

  • Вся моя родина постраждала від голоду, що татова на Дніпропетровщині, що мамина на Полтавщині. Мій дід не міг спокійно спати, якщо на горищі не було мішка з борошно та бутля олії, а ще ж звісно сухарі. А для мене вигляд розсипаного по землі зерна - надзвичайно болюча картина, наче то мене там розкидали і топчуть... Дякую за відео🫶

    @user-wi8ji8hi2d@user-wi8ji8hi2d Жыл бұрын

    • Як я Вас розумію! В мене теж підствідоме ставлення до зерна понадчутливе. Я з Донеччини і коли чую, що окупанти вивозять українське зерно, то відчуття, наче небо на мене падає, наче це "кінець всьому"...

      @o.g.4307@o.g.4307 Жыл бұрын

  • Дякую, що Ви створили свій канал і підняли таку болючу тему. В моїй сім'ї і в мене спостерігаються усі перелічені Вами симптоми. Ніколи не задумувалася, що це наслідки голодомору. Моя бабуся пережила усі три голодовки (так вона їх називала). Мама пережила голод 47 року. Колись мама сказала фразу, що найстрашніша смерть - це від голоду. Я довго не могла зрозуміти, як люди могли бути настільки жорстокими, забирати останнє, прирікати на смерть. А в цьому році, побачивши дії російських нелюдів, згадала про тих, хто чинив голодомор. Такі ж нелюди із такої ж держави.

    @user-bj4vt4tm5f@user-bj4vt4tm5f Жыл бұрын

  • Моя бабуся 1930го року. Звісно, перший Голод вона не пам‘ятала, але 46-47 роки пам‘ятала дуже добре. Їхньому селу пощастило, що воно далеко від всього знаходилось і в деяких хатах не забрали корів. І завдяки корові і вижили. Розказувала як корінці із землі колупатися доводилось, щоб потім щось приготувати. Розказувала про те, що талія була в неї як моя шия завтовшки. І розказувала як в 47му корова занедужала і всі плакали, бо надії на виживання не залишилось. Потім тато працював у колгоспі і там давали баланду і шматочки хліба розміром як сірникова коробка і він приносив своїм дітям той хлібчик… Це здавалось найсмачнішим, що є на світі… В мене зараз теж дивні відносини з їжею , але добре, що я це розумію і ситуація контрольована. А от в перші місяці війни я їла фактично все підряд через закладений в мені страх, що їжі може не стати. Із навіть коли трохи зголоднію, то починаю відчувати тривогу. Працюю над цим. А Музей Голодомору - місце яке мусить відвідати кожен українець (і не тільки,але то вже інша історія). Коли я відкрила Книгу пам‘яті, там було багато наших родичів які загинули… а в них могли бути діти, вони могли жити, але росіяни їх вбили. Ніколи не прощу і не забуду

    @yelizsichkar4680@yelizsichkar4680 Жыл бұрын

  • Неймовірно вдячний долі, що маю змогу досі спілкуватися зі своєю бабусею, котра пережила голодомор. Їй було 5 років, але вона запам'ятала як допомагала матері тим, що отримавши буханець хліба, ховалася з паляницею між парканів на вулиці, поки прабабця ставала у чергу другий раз. І трупи померлих на вулиці теж запам'ятала. Її харчові звички (доїдати все, не викидати навіть крихот з хліба, мати запас продуктів) я зрозумів та усвідомив лише в доволі дорослому віці (вже після 20). Пам'ятаю як мене накрило те гнітюче відчуття усвідомлення, що людина навіть через 70 років після подій несе на собі невилікувану душевну травму. Усвідомлення глибини пиZдецю який пережила твоя рідна людина, це зовсім не те, що подивитися документальний фільм зі старими чорно-білими кадрами. Саме тому я розумію (але не виправдовую) як зараз молодь в рф легко піддається зомбуванню розповідями про вигадану українцями казку голодомору. Сьогоднішні стандарти життя не дозволяють пересічній молодій людині уявили як то взагалі таке можливо, а родичів що пережили це там нема. Тому їм легше повірити у російську пропаганду, ніж численним свідченням вцілілих.

    @Handyman_and_DIY@Handyman_and_DIY Жыл бұрын

    • Росіяни легко ведуться тому що сучасна молодь РФ Москва та Питер живе там де його взагалі не було. Постраждала Україна, Казахстан та Поволжье РФ

      @shana_Tongue_Drum2022@shana_Tongue_Drum2022 Жыл бұрын

    • @@shana_Tongue_Drum2022 А скільки людей померло в Поволжі?

      @alexgun2855@alexgun2855 Жыл бұрын

    • @@alexgun2855 доволі багато. Називають цифри від 500 тис до 5 млн осіб. Точно не скажу, тому що вибачте мені це якось не цікаво, плюс про Голодомор в Україні хоч якось почали говорити хоча б при Ющенко і у нас ця тема обговорюється, в раші вона повністю табу. Але там теж чекісти вирішували за допомогою голоду проблему з національним супротивом народів.

      @shana_Tongue_Drum2022@shana_Tongue_Drum2022 Жыл бұрын

  • Мене завжди обурювало, що люди зі сходу, чиї рідні, по суті, постраждали від Голодоморів найбільше, відмовлялися його визнавати, в той час, як на заході я скільки себе пам'ятаю, ми ставили свічку пам'яті в листопаді, хоча бабуся розказувала, що навіть у післявоєнний голод в нашій місцевості можна було знайти щось поїсти. Дякую, що нарешті дали відповідь на те, що мені не давало спокою постійно ❤️

    @totiredtoexist@totiredtoexist Жыл бұрын

    • Рада, що ви змогли знайти відповіді♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • У вимерлі українські села завозили росіян і білорусів, тому не дивуйтесь, це можуть бути їх нащадки. Найбільше від голодомора постраждала, доречі, Донеччина.

      @user-gv3cu4jy3j@user-gv3cu4jy3j Жыл бұрын

    • Говорю про це у відео, і ні, нажаль не тільки вони заперечують Голодомор

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • @@user-gv3cu4jy3j та Слобожанщина

      @irynatchagovets9194@irynatchagovets9194 Жыл бұрын

    • @@user-gv3cu4jy3jможливо, вас це здивує, але в Білорусі також був Голодомор.

      @user-op9gq5jv9j@user-op9gq5jv9j Жыл бұрын

  • З дитинства пам'ятаю, що ніколи не міг щиро вшановувати пам'ять загиблих від голодомору, бо підсвідомо завжди було відчуття: "вони ніколи не пробачать мені, що мені є що їсти". Це ще накладалось на історію давніх народів, типу Єгипта, де правителів ховали разом із всім необхідним, включаючи зброю, тварин, рабів, і навіть членів родини. Тому й досі є відчуття, що ті, хто помер від голоду, тепер у вічному голодоморі - бо нічого не могли взяти з собою, окрім того жахливого досвіду. Це відчуття було зі мною завжди, але повноцінно усвідомив я його тільки зараз - можливо, навіть, завдяки цьому вашому відео. І не впевнений, що коли-небудь його повністю позбудусь. А може й не треба. А роzія, цей рак людства, за всі свої злочини має зникнути.

    @nikitanovikoff2266@nikitanovikoff2266 Жыл бұрын

    • Нагодуй голодного. Зараз. Моя бабуся так робила. В неї дітки померли в Голодомор 33, вона все життя годувала всіх дітей на вулиці.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • @@AR-gp3og, за пораду дяк, але, на жаль, це ніяк не пов'язано. Якщо у тебе в дитинстві не було велосипеда, ти можеш заробити все бабло світу і придбати всі велосипеди, самокати і автомобілі, що взагалі існують - все одно в тебе в дитинстві не було велосипеда. Так само, якщо у людей за три покоління до тебе (можливо, навіть твоїх прямих предків) не було чого їсти - ти можеш особисто нагодувати всіх голодаючих, включаючи дітей Африки, але у людей три покоління назад все одно не було що їсти, і ти це знаєш. Від травмованого сумління так просто не відкупишся. Жодних питань до вашої бабусі - впевнений, що вона діяла цілком щиро - те покоління інакше не вміло. Але чи вирішило це проблему? Ні, це все одно залишилось з нею на все життя. Чи означає це, що не треба годувати голодних? В жодному разі - треба робити те, що відчуваєш потрібним. Але це ніяк не пов'язано з тим внутрішнім жахом, який стоїть за 30-ми роками. Це вже не виправити, треба вчитись з цим жити.

      @nikitanovikoff2266@nikitanovikoff2266 Жыл бұрын

    • Ви спробуйте. Гадаю там травма глибше. Та з чогось можна почати. Є зараз різні психотерапевтичні практики. Можливо Вам допомогли б розстановки? Але допомогти комусь і тим самим "сплатити борг"- українська давня традиція. Сниться мертвий і просить їсти - даєш людям його віку і статі, якщо нема таких людей чи нема змоги дати , дається кому можна.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • @@AR-gp3og, у мене немає "боргу" - я нічого не вдіяв тим людям і нічим перед ними не завинив, просто - так сталось. Історія - невмолима стерво, що було - то було, не відміниш. Тільки от - не треба нічого відміняти, треба чесно дивитись цьому у вічі. Це важко, але тільки так станеш собою.

      @nikitanovikoff2266@nikitanovikoff2266 Жыл бұрын

    • @@nikitanovikoff2266 це ж Ваші відчуття? З ними можна або жити, або спробувати змінити...

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Яке щастя, що є такі психологи. Дуже корисно

    @klawoklaw5678@klawoklaw5678 Жыл бұрын

  • Ви просто детально описали поведінку, висловлювання моїх батьків, дідусів, бабусь про їжу, гроші. Все один в один. Я дорослий чоловік, але коли бачу кадри або чую спогади про голодомор я неможу стримати сліз і є відчуття ненависті до всього росіянського. Я часто допомагав бабусі пекти пероги або сушити груші в печі і вона майже завжди біля печі згадувала про дитинство, відсутність їжі. І розповідала як вони запікали в дечці тонко нарізані буряки і що вони були дуже смачні. Зрозуміло що при відсутності їжі буряк це спасіння. І говорила до своєї мами(прабабусі) : - "Коли в нас буде що їсти ми можемо і надалі запікатицих буряків бо вони смачні і їх можна робити частіше". 😭😭😭

    @user-bz3gg2ge3c@user-bz3gg2ge3c Жыл бұрын

    • 💔❣🕯❤‍🔥❤‍🔥❤‍🔥

      @nomenia12@nomenia12 Жыл бұрын

    • Так, я пам'ятаю,коли ми були маленькі і грали з татом надворі ,він часто говорив яку траву можна їсти, а з якої його старші сестри варили суп після війни.Мій тато 1938 року. Дякую за це відео, все дійсно так. Це настільки боляче, що не хочеться в це вірити,але дійсно це був геноцид нашого народу і вы добре розкрили цю тему.Пишу і плачу...

      @user-sy5vr1te4w@user-sy5vr1te4w Жыл бұрын

    • @@user-kq7tu7qy1sкраинцы помнят про тот страшный голод, созданный искусственно. И они не хотят повторения того же. И они знают, кто его создал, кто приходил в дома и отбирал у людей зерно. В России тоже был голод, и его помнят немногие, и немногие хотят и дальше вспоминать, потому что это идет вразрез идеологии «счастливой коммунистической империи», которую там пытаются навязать и возродить. Поэтому россиян часто бесит, что украинцы говорят о голодоморе. И тот голодомор реально был геноцидом украинского народа. Во все времена многие народы нашей планеты умирали от голода. Причинами голода были неурожайные, засушливые года. Но , то, что происходило в 30-х годах прошлого века, это запугивание несогласных с режимом людей, и убийство тех, кто не подкорился. Украинцы не хотели и не хотят быть частью этой империи, где человек не имеет никакой ценности. Для нас любая жизнь ценна. У нас и у россиян разные взгляды на жизнь, разные человеческие ценности. Мы всегда будем помнить всех, кого убила коричневая чума и которых она убивает сегодня. И будем бороться, чтобы наши дети никогда не знали этого

      @aniuta66@aniuta66 Жыл бұрын

    • ​@@user-kq7tu7qy1s Голод был на все землях, где в промышленных масштабах выращивали хлеб. " Голодающее Поволжье" это же не просто так возникло. А откуда территориально ваша русская бабушка, просто интересно.

      @katerynakuzmenko409@katerynakuzmenko409 Жыл бұрын

    • @@katerynakuzmenko409 … але тільки українцям було заборонено виїжджати із сіл, перетинати кордон до Білорусі чи Росії і так далі

      @Pterodactyl3011@Pterodactyl3011 Жыл бұрын

  • Крім звичної свічечки на підвіконні, у мене ще є свій, особистий, ритуал в день вшанування жертв Голодомору. Він полягає в тому, що саме в той день я вішаю годівничку з зерном для птахів. Не знаю навіщо і звідки цей поклик, але так підказує моє серце. Таким чином, я можу хоча б когось врятувати від голодної смерті... Дякую вам за це відео.

    @julianadagmara862@julianadagmara862 Жыл бұрын

  • Я народилася на Львівщині, звідки родом був мій дід з материнської лінії, він рано помер. Бабуся була росіянкою. Коли ми в школі говорили про Голодомор, я питала про це у бабусі, вона розповідала, що так, був голод через неурожай. Я тоді думала, що ця тема дуже перебільшена, можливо в якихось областях дійсно був дуже сильний неврожай... інших причин я не розуміла. Але з самого дитинства я дуже трепетно відносилася до їжі, в мене дуже сильно працювала ідея (і досі працює), що "хліб святий". Мене цьому ніхто з рідних не вчив, хіба у школі "...не кидай хліба - він святий, не кидай слів на вітер..."... Для мене завжди дикістю була ідея, що хліб або інші продукти (особливо хліб) можна викидати (необхідно було насушити сухариків, або віддати пташкам, або собаці, або свині, і т.п.). Я не могла дивитися, як хтось лишає недоїджену їжу на тарілці, наприклад, у кафе. Я, яка б не була сита, завжди все доїдаю... Родичі досі сміються і підколюють мене за це, ніби-то я "жадна до їжі" (цитата). Соромно, але несу з роботи залишки їжі з різних бенкетів, якщо всі відмовляються брати, аби не викидали ту їжу... В дорослому віці став виникати ірраціональний страх лишитися без їжі. Я думала, що причиною були "голодні студенські роки", коли їли Мівіну і все підряд... Але причина видавалася якоюсь глибшою, якийсь такий ірраціональний страх, який пояснити неможливо. Завжди у мене мають бути запаси їжі довгого зберігання, інакше мені дуже тривожно. Також у мене завжди мають бути запаси мила, прального порошку і засобів гігієни. Ці запаси ніколи не закінчуються, завжди поповнюються. Хоча, здавалося б, магазин поруч, в будь який момент можна купити чи замовити через інтернет... Ось є такий страх - що нічого не буде, ось тільки те, що я запасла - залишиться. Зараз зловила себе на тому, що багато купую одягу, хоча майже не виходжу з дому і маю досить якісного одягу на всі випадки життя. Тобто я намагюсь постійно "поповнювати запаси" усього, ніби боюсь, що завтра цього всього не буде... І дивно мені це все. Бо по суті виховувалася я на Львівщині, де голоду не було, і родичі мої з російським корінням (саме росіяни, не етнічні українці)... Батько і його родичі родом з Запоріжжя, але я про них нічого зовсім не знаю. Перепрошую за довгий текст)

    @yuliia_vakulenko@yuliia_vakulenko Жыл бұрын

    • Не перепрошуйте, можливо комусь якраз ваш текст і корисно буде прочитати. Думаю, що розгадка може бути у вивченні сімейної історії по батьковій лінії

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Я теж забираю їжу з бенкетів. Потім, наприклад, м'ясну нарізку можна кинути в морозилку і при нагоді запекти з картоплею. Тортіки теж чудово для заморозки. Не люблю коли їжа викидається. Мій хлопець замість квітів купляв мені щось смачненьке.

      @user-gv3cu4jy3j@user-gv3cu4jy3j Жыл бұрын

    • Моя бабуся пережила голодомор. В мене таке саме з запасами всього. А коли чогось неможливо дістати всередині паніка і істерика.

      @user-zl3xj7sd6w@user-zl3xj7sd6w Жыл бұрын

    • Дуже цікава історія, дійсно щось таке є.

      @vickyo7570@vickyo7570 Жыл бұрын

    • Справді, покопайтесь в батьківській гілці! Запоріжжя також страждальний регіон. Хоча знаєте, і західнякам довелось багато чого пережити під польским гнітом. І бажання мати щось своє, що забезпечить твоє існування, цілком може бути виправданим. А як етнічні росіяни потрапили до Львівщини? Думаю там теж цікава історія)

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

  • Я дивилась ваше відео у абсолютно спокійному стані, проте, коли ви сказали, що побоялись виставляти фото ваших запасів, бо їх можуть забрати, я розплакалась, бо уявила, як мої запаси забирають, я просто була в шоці з того, як сильно і несподівано я почала плакати. А мій прадідусь і прабабуся переживали Голодомор, в нашій родині це дуже позначилось. Я завжди плачу, коли чую про жертв Голодомору і не можу себе контролювати. Пам'ятаю я ще була маленька, а прадідуся була деменція і він нас вже не впізнавав часом, і коли ми підходили до холодильника, то він підбігав і плакав і казав, а хто ти така, а чого забираєш їжу, і міг навіть по руках вдарити, так нервував. Мені дуже боляче і я це ніяк не можу пережити, хоч і пропрацьовувала це з психотерапевткою. У мене в родині мама так як і я реагує, теж плаче і не може зупинитись, бабуся інакше, її радянський союз трохи переламав, інколи вона каже, що тоді було жити краще....в неї якось живуть дві думки: вона знає, що тоді відбувалось з українцями, і як навіть її родина страждала, але при цьому вона каже, що тоді було краще, було стабільно....

    @ireneushka@ireneushka Жыл бұрын

    • Дякую вам за вашу розповідь. Таке відчуття наче з сестрою поговорила… страшно це, дуже страшно, що людям взагалі таке прийшлось пережити. І дуже страшно від того, що ці люди- наші рідні😭

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • @@oksanakotan2900 дякую вам. Цього не можливо ні забути, ні замовчувати. Будемо говорити про Голодомор і про наслідки для всіх нас. 💛💙

      @ireneushka@ireneushka Жыл бұрын

    • Співчуваю. Дуже розумію. Тут є ще духовна складова. Померлі потребують молитви. Мій тато після сповіді і молитви за померлих перестав говорити і так пам'ятати минуле. Не кожен священник зрозуміє, а тим паче в yпц MП. Ісус прийшов спасти і зцілити. І вас Запрошую до запрошення Бога в ці емоції і спогади, у родинну пам'ять. В ту трагедію. Ви як дочка вашого роду маєте це право отримати зцілення для себе і для них життя вічне з Богом. Я є живе свідоцтво того, як Бог зцілив у мені спогади про війну ще за часів Богдана Хмельницького - страх втрати чоловіка і сина на війні. Пробачити катів і грабіжників, це не те саме, що забути, а означає визнати безсилля і дозволити Богові покарати - віддати суд справедливому Богові. І як не прикро це говорити - покаятися за страх, недовіру до Бога і Його любов, і попросити про зцілення тих міжпоколінневих ран. Спитати Бога як можна допомогти рідним. Ісус усе зробив, але зараз є нагода стати Його руками і ви можете зробити щось добре для свого роду. Ми не збавимося від ворога, доки не визнаємо свою ідентичність, не станемо в правді перед злочином, який був зроблений, і не перестанемо виправдовувати катів. Виходить усі ті пам'ятники були для застрашення українців. Як же ж важко даються ці зміни і якою ціною дається наше усвідомлення. Не дивно, що пyтiн так панікує - втрата влади над нацією. Ми як досвідчені потрохи скидали ярмо, доки росло нове покоління. Ми діємо з досвіду поколінь.

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

  • Дякую вам, Діно, за це відео, бо воно безцінне. Я теж якось зловила себе на думці, що в мене є дивні звички чи відчуття, пов'язані із їжею. Я завжди все доїдаю, навіть коли несила вже їсти, завжди дуже тривожуся, коли треба щось викинути з їжі або коли воно зіпсувалося. Хоча деякі звички, як-от створення запасів чи завжди велика необхідність щось садити чи консервувати - в мене вже відсутні в той час, як у моєї мами вони ще живуть і квітнуть. Я розплакалась. коли побачила музей. Ваше відео наштовхнуло мене дізнатися більше про голод і його наслідки у моїй сім'ї. Про голод у нас не згадували, я про нього дізналась у школі. Вже тоді мама розповіла мені про розкуркулення і те, як саджали картопляні лушпайки в землю, бо нічого іншого не було. Хочеться, щоб ваше відео подивилось якомога більше людей. Тепер можна краще зрозуміти, чому у разі небезпеки з прилавків змітають всі продукти, речі побуту і необхідні засоби для виживання, такі як свічки і сірники. Що вже казати про туалетний папір, якого ніколи не було в совєтах (мені здається, це теж окрема травма для людей, які там жили - відсутність елементарних засобів гігієни у найкращій країні в світі). Ненавиджу совєти, не можу зрозуміти тих, хто за цим сумує і стогне.

    @nikaboyko7754@nikaboyko7754 Жыл бұрын

  • Дуже дякую, Вам Діно! Я довго "билася" на психотерапії над одним моїм сильним страхом мати багато грошей. Ваше відео, як опосередкована відповідь на моє питання "чому і звідки цей страх". Знаю, що сім'ю моєї бабусі розкуркулиели. Не знаю дрібниць, оскільки вже нікого немає вживих, немає в кого спитати. Залишилися лише відчуття, тривоги і страхи... Дуже потрібний і помісний матеріал. Дякую 🙏 продовжуйте, будь ласка ❤️

    @tetiana5389@tetiana5389 Жыл бұрын

  • Ніколи не розуміла, чому люди не можуть викинути їжу. Тепер все ясно. Моя родина не пережила Голодомор, бо я з Закарпаття

    @katerinsshelt3680@katerinsshelt3680 Жыл бұрын

    • моя родина також не пережила, але бабця завжди говорила, щоб хліб не переводити

      @user-xe1pq2ot9u@user-xe1pq2ot9u Жыл бұрын

  • Діно! Той факт, що Ваше відео про зв'язок Голодомору з психоемоційним станом сучасних українців є чи не єдине на KZhead, є ознакою того, наскільки неопрацьованим є цей страшний досвід. А отже, наскільки потрібний та зцілюючий! Ну і взагалі, те, що ви аналізуєте реальність з різних сторін - дуже продуктивно. І так, я, як і Ви дивлюсь Холостяка, і люблю розмірковувати над цим контентом, і так, я, як і ви, відчуваю необхідність говорити про Голодомор, і так, я хочу український контент про наші проблеми, про нашу реальність в усій її складності. Супер

    @ira3012@ira3012 Жыл бұрын

    • Дякую, Ірино! Переживала про цю солянку моїх інтересів, але бачу, що і аудиторія у мене не проста та многогранна:)

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • @@dina.veselkova так а шо: і СТБ шні шоу подивитись, і поетів Розстріляного відродження почитати, і під Калуш погоцати Ми ж українці: тут у нас Трипілля, а тут Сердючка, ). Думаю, що всі ми проживаємо життя в повсякденності, яка формується історією і культурою( в усіх проявах). І цей "комплект" феноменів має приголомшливу строкатість, головне, щоб на розбудову сильної вільної України.

      @ira3012@ira3012 Жыл бұрын

    • Все ціло підтримую.

      @monsterkids3719@monsterkids3719 Жыл бұрын

    • watch Ragulivna, she made many videos on this topic. Chitanka Zhovty knyaz i tomy podibne

      @valeriahaze9509@valeriahaze9509 Жыл бұрын

    • Ви знаєте, я рік тому, як раз на початку повномасштабного вторгнення, потрапила на одну статтю-дослідження про голодомор, автор якої історик. Вона не оперує лексикою психолога, але саме з ТЗ історії розповідає про те, чому в Україні популярні доноси, культ їжі -все те, про що розповідає Діна. Як саме голодомор вплинув на те, що ми маємо те, що маємо. Психологія в нас не так ще популярна серед народу, проте є також історичні обгрунтування. Мали б бажання

      @irynatrondsen9776@irynatrondsen977611 ай бұрын

  • Моя бабуся 1930 року народження (на жаль, померла влітку 2021). Вона не памятала Гододомор 1932-1933 років, зате дуже добре розповіла мені про Голод 1946-1947 років. Мої спостереження: бабця ніколи не лягала спати, поки щось не поїсть; завжди запасалася їжею, особливо, тривалого зберігання (наприклад, в трилітрові склянки закатували рис, або гречку), худощавість - ознака хвороби тощо. Після смерті бабуся мама знайшла три трилітрові склянки з крупою, датованою 2008 роком. До речі, 1938 року мого прадіда репресували. Але його донька, моя бабуся, не звинувачувала режим... Якщо чесно, в мене багато думок, але писати їх важко. Якщо цікаво - ось маленький сюжет про те, як я намагалася знайти сліди свого репресованого прадіда kzhead.info/sun/mpGGgZWkhXOMfn0/bejne.html

    @goymano@goymano Жыл бұрын

    • Молодець, Ольго! Хороший ролик. Вразив тим, з якого нікчемного приводу був заарештований дід і брехливість радянської влади на запроси.

      @user-vu5xq2ux5v@user-vu5xq2ux5v Жыл бұрын

  • Будь ласка,більше таких праць,досліджень!Я побачила поведінку моєї бабусі та свою власну у ваших розповідях.

    @user-zt8iw8tn7l@user-zt8iw8tn7l Жыл бұрын

  • Безмежно вдячна за цей випуск🙏 Він прямо терапевтичний. І в багатьох речах впізнала себе, наприклад, у стосунках з грошима. Мій прапрадід був розкуркулений, а нещодавно моя бабуся розповіла, якою радістю для неї були кілька скибочок хліба, які заробила її мама в повоєнні роки, і що в родини не було можливості усім дітям придбати взуття, тому в школу ходили по черзі. А інша бабуся, розповіла, що її маму від голоду врятувала зведена сестра (після першої світової війни багато дітей залишилось сиротами, і батьки моєї прабабусі взяли кількох дітей на виховання. Ця прийомна донька згодом знайшла роботу в Києві, і коли розпочався голодомор, змогла забрати мою прабабусю до себе. На жаль їхня мама та брат із дружиною залишились в селі і померли від голоду.) З дитинства закарбувалося, що потрібно доїдати все, що в тарілці, не можна викидати їжу, а ще фраза: "гірко заробив, зате - солодко з'їв", що багатство зазвичай нечесним шляхом заробляється, і т.п. На жаль, такі негативні установки дуже заважають вибудувати здорові стосунки в різних сферах життя.

    @user-pd1zj6cj6p@user-pd1zj6cj6p Жыл бұрын

  • Саме страшне, це те, що все замовчувалось і багато людей нашого покоління не розуміло і багато і досі не розуміє глибину трагедій, які пережили наші предки. Дякую вам за відео!

    @milag5885@milag5885 Жыл бұрын

  • З такою молоддю ,як ви Діно, Україна має чудове майбутнє ! Я в захваті від сучасної молоді .

    @user-lt5hm2oo7u@user-lt5hm2oo7u Жыл бұрын

  • Чудове відео. Проплакалася. Винесла дуже цінну думку про те, що русифікація - це також один із наслідків Голодомору. Це було важливо усвідомити.

    @yanakretsul5078@yanakretsul5078 Жыл бұрын

  • Яке вчасне відео. Я саме усвідомила себе на цьому. Все життя я уникала як могла теми голодомору, бо не могла повірити в його реальність, в те, що держава може так вчинити з людьми, що хтось здатен на такі знущання над цілою нацією. А якщо і є один такий псих у владі, то хіба ж його не зупинять? Цього року я змусила себе дуже багато прочитати і дізнатися. Зокрема, через шматки історії сім'ї які вдалося дізнатися виявляється, в нас від голоду померло дуже багато з усіх сторін. Мій дідусь застав голод 40х не дуже свідомо, але його старший брат добре це пам'ятає. В 30х в їх батька померли всі брати і сестри, крім одного (їх було 9). Для дідуся найкраще запевнення, що ми добре живемо: ми їмо м'ясо тричі на день, значить буде здоров'я, значить є гроші, значить є де його приготувати. В бабусі батько був сирота, але я ніколи не думала чому. Потім співставила, що скоріш за все його батьки померли від голоду, бо саме десь на початку 30х. Моя прабабуся мені теж розповідала як вони важко це переживали, але я ніколи не співставляла це з реальністю, з історією, а багато чого і не знала. А ось буквально вчора задалася питанням: чого я боюся більше за все. В з жахом усвідомила, що голоду. І не так його самого, як його звіриної натури, марення їжею, втрата глузду. При чому я сама ніколи не потребувала їжі. Але частквого на цьому грунті рхп і нервове завдання нестачі шрошей. Я не розуміла звідки це і що робити. Цього року я, здається, травмувалася додатково. Стала консервувати сама і розуміти свою бабусю з її фіксацією на їжі Дякую, відео дуже допомогло!

    @lindaairen4284@lindaairen4284 Жыл бұрын

    • Мені дуже цінно, що відео змогло вам допомогти ♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Я плачу від ваших слів

      @yanarosa8124@yanarosa8124 Жыл бұрын

    • @@yanarosa8124 що найбільше зачепило?

      @user-rv6vb4jw8l@user-rv6vb4jw8l Жыл бұрын

    • От чому важливо знати своє минуле, тому що, як то кажуть, що без минулого немає майбутнього. Саме так і є, бо без минулого, немає розуміння хто ми є, а якщо немає розуміння хто ми, тоді немає внутрішньої опори, а якщо немає внутрішньої опори- тоді легко людиною маніпулювати та насаджувати наративи. Надіюся, що не заплутала).

      @svitlanak975@svitlanak975 Жыл бұрын

    • @@svitlanak975 абсолютно згодна. Мене виховували зовсім інакше і, щоб отримати національну свідомість і політичну позицію довелося дорослішати і робити це прям навмисне

      @lindaairen4284@lindaairen4284 Жыл бұрын

  • Дякую Діно,за проговорення такої важливої теми. Покажу своїй мамі Ваш випуск,бо вона також заперечує геноцид( в ті роки) і що,день голодомору це вигадана дурня,бо у них такого не було,про це ніхто не говорив і в їх часи все було добре. А тепер всі, про це говорять, ні з того,ні з чого! А коли хочу її переконати,вона психує і ми сваримось! Я народилася вже в Незалежній Україні і в нас у школі вчителька укр.мови та літератури, завжди розповідала,про голодомор і кожен рік приносила статті та розповіді з газет,розповідала історії,які просто до сліз пробирало, потім у старших класах приносила проектор і показувала нам старі кадри та уривки відео (чорно-білі). Читали "Марія" Улас Самчук. Я завжди вшановую пам'ять жертв голодомору і завжди сльози на очах.

    @user-leshchenko@user-leshchenko Жыл бұрын

    • Досі не поговорили з мамою? У мене така сама ситуація... Але більше ні у кого спитати, бабусі 33 року народження вже немає з мого дитинства, вона голод післявоєнний застала на Слобожанщині, а мама її не питала якось. Хто зна де ту правду шукати тепер...

      @user-xy2pg9qj5k@user-xy2pg9qj5k Жыл бұрын

    • @@user-xy2pg9qj5k в архівах можете пошукати. Якщо знаєте імена та місце проживання своїх родичів. Я цього року багато чого знайшла про моїх репресованих предків

      @Anycubic01@Anycubic01 Жыл бұрын

    • @@user-xy2pg9qj5kкапець… а хіба так буває??? Як це так, що хтось не вірить?? В мена слів… моя бабуся 29 року народження.. і я б в обличчя плюнула, якби хтось мені сказав, що цієї трагедії не було😡

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • Можливо хай мати ще коментарі теж почитає. Тут люди особистими історями діляться.

      @monsterkids3719@monsterkids3719 Жыл бұрын

    • @@monsterkids3719 а ще краще з живими поспілкуватись. Подивитись в ці очі..

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

  • Як приємно чути україномовного психолога! Актуальна інформація рідною мовою. 🙏👍

    @annanabok512@annanabok512 Жыл бұрын

    • Хватит расшатывать общество

      @user-qk5jx3rx4c@user-qk5jx3rx4c5 ай бұрын

  • Дякую, вам за те, що говорите про це!!! В моїй сім’ї все так, як ви розповіли! Завжди бачила, який жах в бабці викликає тема: «чому так багато померло твоіх близьких в один рік?», вона розповідала про Голодомор, але дуже дивно… Також правда про відношення до їжі, годувала усіх до відвалу. Жах звісно, і на жаль нічого не змінилось☹️

    @user-xs3xj3vn9y@user-xs3xj3vn9y Жыл бұрын

  • Бабуся розповідала, що її тато і дід пам'ятали про голод 22-23 років, тому зрозуміли, до чого йде з отими колгоспами. Так що вони викопали кілька сховків коло лісу, там поховали продукти. Сім'я вижила, ніхто не помер. Прабабуся (бабусина мама) щоправда ще носила гарний одяг міняти на хліб. Коли сховані харчі почали закінчуватися. Бабця казала, що її дід (тато прабабусі) був дуже багатим і дав доньці гарний спадок. Бабуся часто згадувала дуже гарне намисто, яке її мама віднесла обміняти на хліб. Описувала його мені, але я розумію, що вже не дізнаюся, як воно виглядало насправді... А другу бабусю її мама віддала в дитбудинок. Бо там дітей годували. Є причини думати, що прабабся не пережила голод. А чоловіка її, бабусиного батька - вбили, бо він не хотів віддати коня до колгоспу (це Запоріжжя, прадід був реально козацького роду). Тай так...

    @minorkarendzo3702@minorkarendzo3702 Жыл бұрын

    • Ох, які сімейні історії 💔

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Дуже цікава історія, передайте цю інформацію до Музею Голодомору

      @user-yz2ds8zg1c@user-yz2ds8zg1c Жыл бұрын

    • А нам все розказували, що українці, старці, бідні, нічого не мали за душею, а де ж би мали, коли совіти за сто років все видерли. Намисто гарне, певне гарне, як так запам'яталося... До 33 всі фото з дівчатами в гарних намистах (окрім Півдня, там був перший голод в 22-24), а вже після 33 намиста і дукачі зникли...

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • @@AR-gp3og Так, під час голоду обмінювали хто що міг. Виносилося з домів усе срібло, вишивки, гарні хустки і прикраси. І ще було за щастя, якщо була можливість вийти з села і було, що обміняти...

      @minorkarendzo3702@minorkarendzo3702 Жыл бұрын

    • У прабабусі померла донечка від голоду, до цього розкулачили та вбили чоловіка😢

      @Sunshine-Siyana@Sunshine-Siyana10 ай бұрын

  • як же це все жахливо( скільки випробовувань і страждань випало і досі випадає на долю українців. Дякую за випуск! Дійсно важливо пам"ятати про всі злочини проти нашого народу, і говорити про них

    @dariadasha6367@dariadasha6367 Жыл бұрын

    • Бо деякі погодились , без війни 100років тому...і в 2019 погодились на мир з тим самим ворогом. Більш схоже на генетичний скліроз.

      @ua5913@ua5913 Жыл бұрын

    • @@ua5913ну як без війни!! Почитайте про більшовицько-українську війну 1917-1921 рр. По факту Україна була в окупації. Одразу після стрімкого захоплення УНР, рашиська гнидота полізла на Польшу і отримала по писку. А далі «виховні Голодомори» проти партизанщини… Зараз у 2022 ми розуміємо на що могли б розраховувати українці у разі програшу, і, не дай Боже, партизанщини..

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • @@oksanakotan2900 Та ні, 2й раз не проканає, ванєчкі це також м'ясо, треба буде жер би рацєян.

      @DarkDrkto@DarkDrkto11 ай бұрын

    • Ми повинні гидувати тими росіянцями з мордви. Є писемні згадки самих московитів, що 1830р приїзжаючи на землі Волині місцеве населення робило вид, що не розуміє мови їх, співали жартівливих пісень і не хотіли спілкування. Тож були причини, ще тоді. А Шевченко чому вчив? Цей народ гнилий і брехливий, мы мусимо у пам'ять тих знущань з наших пра бабусь і дідів, з сучасних знущань над населенням, за полеглих воїнів....робити все, щоб вони заплатили, щоб через 5 років не було риторики, то Путін поганий, а народ не весь гнилий... Дітям треба передавати історію, бо ми забували і натикалися на тіж граблі...якщо забудемо ми і наші діти, через 80-100 років буде повторення, бо раз ми недолугі зробити висновки, то нас треба вчить.

      @gamizer_hop@gamizer_hop11 ай бұрын

  • Ще змалечку дуже багато говорили з батьками та у школі про Голодомор.. завжди дивилися фільми, запалювали свічки,готували різні матеріали у школі для виступу, хоча наші краї це не зачепило,ми в західній частині України..але дійсно вже змалечку вшановували пам'ять, за що я дуже дякую всім, на кому тримались ці процеси..

    @user-nb5lq1dc6x@user-nb5lq1dc6x Жыл бұрын

    • Мої дід з бабусею в хмельницькій області, не так і далеко. Але розкулкулили теж. А прабабуся осліпла, бо в голод вичиняла шкіри ( тваринні для одягу) якоюсь хімією, до неї все село ходило. Так вона всю сім'ю вберегла...

      @irinipikhlyk2941@irinipikhlyk2941 Жыл бұрын

  • Дякую! Дуже цікава аргументована програма. Дуже ерудована ведуча . З повагою ставиться до слухачів.Я рада за нашу молодь. Це вже не радянська зомбована молодь. Заради цього стоїло жити і працювати 40 років вчителем! Респект !!!

    @user-el3pk7ob5b@user-el3pk7ob5b Жыл бұрын

  • З дитинства пам'ятаю фрази: "худий, як з Бухенвальду" або накидається на їжу, як "голодающе Половжьє". В моїй родині (Львівська область) від голодомору постраждалих не було, наскільки знаємо з розповідей бабусів та дідусів. Проте, бабуся, коли мені було 11-12 р., одного разу приготувала "підливу" з лободи і розповіла, що колись так люди харчувалися. Лише самі розповіді залишили по собі сильні враження

    @oljakozachok5591@oljakozachok5591 Жыл бұрын

    • Доречі так, цікаво, що приводили у приказках якийсь інший голод, не наш

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Так, нещодавно прямо відкрила для себе, що Поволжя - це ж росія. Тобто навіть у приказках ми говоримо про інші території

      @user-bs5fx7tf1h@user-bs5fx7tf1h Жыл бұрын

    • @@dina.veselkova потому что у хохлов небыло никакого голодомора. Тупые вруны.

      @user-mn7kg9xc3r@user-mn7kg9xc3r Жыл бұрын

    • @@user-bs5fx7tf1h ахахаха, сколько ещё чу́дных открытий тебя ждёт... Охренеть то, что в цивилизованной России дети знают с рождения, на дикой окраине до хохлов доходит только под сраку лет. Теперь вообще нет вопросов никаких. Вы реально тупые вырожденцы

      @user-mn7kg9xc3r@user-mn7kg9xc3r Жыл бұрын

    • @@user-mn7kg9xc3r ватку підвезли. Найкраще вміння - кидатися лайном. Не обляпайтесь

      @user-bs5fx7tf1h@user-bs5fx7tf1h Жыл бұрын

  • Тільки на екрані з'явився музей голодомору, зразу потекли сльози. В нашій сім'ї мене берегли від лихого, та всеж деякі історії я чула. Жах яких повторюється, нас знову хочуть знищить

    @olenazirochka@olenazirochka Жыл бұрын

  • Раніше я зневажливо відносилась до попередніх поколінь. Запитувала себе "чому вони це допустили, чому не протидіяли, чому вони такі покірні". Але зараз я розумію, що це було звинувачення жертв, що їх зламали, та при всьому цьому саме вони добились незалежності України. Я це все розумію і мені страшно, як із гідних людей можуть зробити покірних рабів. І що ми всі травмовані. Що ми не завжди можемо відрефлексувати, але наслідки геноцидів є і для нас, нащадків.

    @helenfedorenko6419@helenfedorenko6419 Жыл бұрын

  • Як приємно, що у нас така розумна молодь. Дякую вам за роботу

    @user-cr2xu9td8v@user-cr2xu9td8v Жыл бұрын

  • Ви говорите неймовірно важливі речі. Просто мега необхідні для нас усіх і для кожного окремо.

    @Solo23V@Solo23V Жыл бұрын

  • Оххх.. неймовірний випуск! До цього мені суб'єктивно здавалося, що, принаймні, у межах України, Голодомор давно вже загальновизнаний і, принаймні, українці, обізнані про це і усвідомлюють,яке тоді відбулося національне горе. З відео тепер розумію, що нам ще багато над чим треба попрацювати. Багато що проговорити. Прожити, проплакати. Але, цей рік уже був особливим. 26 листопада 2022 дійсно стало дзвіночком, що національна свідомість потроху повертається, а разом із нею і потреба говорити і пам'ятати про найболючіші сторінки нашої історії... Дякую Вам за неймовірно якісний контент, і дуже, неописувано цінний! І окрема дяка за практичні поради, коли рана відкрилася, вже варто нарешті почати лікувати її, а не заліковувати Рада, що Ви наважилися на створення власного контенту в травні♥️ Є враження, наче я дивлюся Вас уже роки 😅

    @_.tardigrades._@_.tardigrades._ Жыл бұрын

    • Дякую, Діано♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • Болюча тема, штучно замовчувана радянською владою

      @PoPoPCat@PoPoPCat Жыл бұрын

  • Дякую за фаховий розбір причинно-наслідкових зв'язків. Досліджую тему голодоморів давно. В Музеї голодомору була ще у липні 2020. Ваші пояснення багато на що для мене пролили світло, зокрема на комплекс меншовартості селянина, поведінки та реакції щодо їжі, відстороненість від українськості жителями тієї частини України, що до 1939 року була під владою срср. Рекомендуватиму до перегляду та обговорення в школах, бібліотеках, музеях та серед широкого загалу.

    @user-js7qt6dk9r@user-js7qt6dk9r Жыл бұрын

  • Мій дідусь помер 13 березня 2022 року, а народився в листопаді 1922, записаний січнем 23 року. Йому було 99 років. Пережив голодомори 33, 37, 46-47 років. Ми хотіли запросити обласне телебачення на сторіччя дідуся, але він не дожив. В свої 94 він ще читав газети. Маленькою я завжди просила розказати про війну. Чула багато історій про дитинство дідуся, і як його мама ховала жменю пшона на пічці, де сиділи семеро дітей, як один з двох "комуністів" засунув руку, щоб забрати, а дідусь його вкусив, за це він хотів його кинути об землю, а другий заступився. Дідусь не їв кабакову кашу ніколи і не любив пиріжки з ними, коли я спитала чому, і він сказав коли був голод, то очі були жовті, бо крім кабаків нічого не було їсти. В 46му після повернення з німецького табору поїхав працювати на завод у Київ. Денна пайка була 200 грам горохового хліба. Хліб був гливкий, жінка яка його нарізала робочим, кожного разу мочила ножа у воді, бо інакше сире тісто неможливо було різати. Коли він ніс свій кусок, один літній чоловік попросив в нього хліба, бо багато днів не їв, і дідусь йому віддав, а коли повертався, то побачив, що ця людина померла бо для нього було вже дуже важко перетравити хліб. Ці історії я ніколи не забуду. Як не забуду й те що відбувається зараз.

    @user-Thappines@user-Thappines Жыл бұрын

  • Дивлюсь це відео і чомусь починаю плакати, хоча я взагалі дуже рідко плачу(

    @michaelkharchenko5197@michaelkharchenko5197 Жыл бұрын

  • Слухаючи це відео, я не можу перестати плакати, холодний мороз по шкірі пробиває моє тіло. Моя прабабуся, розповідала мені про Голодомор, коли мені було 10 років ,і перелічені установки і фрази, я часто помічала у своїй сім'ї. Ще сама часто могла переїдати або не їсти зовсім нічого, мала не здорове ставлення до їжі . Я в психотерапії уже рік але й не підозрювала ніколи, наскільки Голодомор вплинув і на моє життя . Бо кожна ваша фраза потрапляє глибоко всередину .....

    @vintoniukmaryna6699@vintoniukmaryna6699 Жыл бұрын

    • Обіймаю вас ♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

  • Саме печальне в цьому для мене - нікого з бабусь, дідусів немає живих!( Нещодавно я питала у батьків, чи розповідали їм шось. Але й вони нічого не пам’ятають. Отже, і спитати ні в кого(((

    @juliavovk5262@juliavovk5262 Жыл бұрын

    • Це дійсно сумно:( Але якщо дуже хочется дослідити сімейну історію: є оцифровані архіви

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

    • @@dina.veselkova як ïх знайти, цi архiви? Будьласка! 🙏

      @julialopez9119@julialopez9119 Жыл бұрын

    • За союзу боялись казати дітям(а то раптом ляпнуть в школі чи де)донесуть, вивезуть в сибіри гулаги.

      @user-lo1ux6ci6o@user-lo1ux6ci6o11 ай бұрын

    • @@user-lo1ux6ci6o а нам все розказували батьки за союзу, і навіть вчителька в молодших класах. Може внас була окрема республіка? Київська обл., Богуславський район.

      @caterinagavrylenko923@caterinagavrylenko92311 ай бұрын

  • Діна, Ваші відео безцінні! Я дуже рада такому якісному українському і україномовному контенту!

    @ihelenka@ihelenka Жыл бұрын

  • Дуже класний випуск! Тому від мене це однозначно вподобайка! P.S. Видно як вам важко про це говорити. Я думаю, що українці які пропускають через себе історію України та історії своїх предків не можуть про це говорити без емоцій та навіть без сліз.

    @vergil7185@vergil7185 Жыл бұрын

  • Моя бабуся була 1923 року народження.Жили у донецькій області.Їй під час голодомору було 9-10 рочків.Вона розповідала мені як ходила багато кілометрів пішки через кілька сіл ,до своєї тітки,в надії на те що її там нагодують.Та у тітки були свої діти.Вона розповідала як одного разу прийшла до тітки,а та як раз годувала кашкою дитину .Дитині було роки 2 і вона казала матері,,А Сюсі ложку?,,.Мою бабусю звали Шура.Та тітка не дала й ложки каші Сюсі,тому що можливо та каша була остання.От така сумна історія.А моя прабабуся під час голодомору щось весь час ходила міняти як тоді казали .А ще вірили борщ чи то суп з лободи ,я навіть не знаю як це назвати.Моя бабуся ніколи не викидала ні крихти хліба.А ще вона варила нам ,,затірку,, на молоці.Це дуже болюча тема для мене,голодомор вплинув на мою сім'ю,це передался через покоління.

    @lenkavisnich4228@lenkavisnich4228 Жыл бұрын

  • Все дитинство вивчаючи історію України та читаючи твори українських авторів плакала. Дуже тяжко переживала тоді історію про Голодомор і не тільки. В сім’ї від бабусі було багато розповідей, як вона дуже маленька бігала по полю шукала і збирала колоски ховаючись від російських військових, що стерегли поле.

    @olyaosnach2225@olyaosnach2225 Жыл бұрын

  • Дякую! 6:00 - ще до кінця не дослухав, але думається, що ота орда орків це такі подібно поламані люди, які тепер усе, що з ними було, заперечують - і вірять совіцькій пропаганді! Видатний режисер Алєксєй Ґєрман-старший про це говорив прямо - "Ми зґвалтована країна, ми прийняли все, що з нами зробили". І вони нас додатково ненавидять за те, що ми не хочемо прийняти. Хоча всі ці потакання імперії та імперців з мого досвіду впираються в ніякові посмішки і не менш ніякове мовчання, коли заходить про якісь проблемні моменти. Тому Алєґ Табаков десь до певної міри був правий, коли казав, що "украінци какієта убоґіє", просто це правильне спостереження щодо тих самих укрАінцеф, які шукали ласки в Москві і тому були готові ніяково посміхатися - і саме це дійсно убого, сперечатися складно... В тому сенсі проговорення травми направду робить вільними і розкутими, а не убоґім козачком на побігеньках у тих, хто зробив це з тобою і твоїми предками.

    @Zvenygora@Zvenygora Жыл бұрын

  • Ви знахідка!! Дуже дякую за вашу працю!

    @sinijsaxar@sinijsaxar Жыл бұрын

  • Викидати їжу в світі, в якому досі є люди, які голодують, а для виробництва харчів нищать природні ресурси і мільярди тварин, просто аморально. Це нормальне відповідальне ставлення до споживання. Бери скільки необхідно. А щодо наслідків, то уникнення бачила на власні очі. Моя бабуся 27 року, розказувала, як мама її продала єдину кофту за шматок хліба. Але на слова голодомор вона реагувала агресивно, то все вигадали

    @olenaintalova9114@olenaintalova9114 Жыл бұрын

  • До мене тільки дійшло, чому я почуваюся так неспокійно, коли поруч немає чогось "про запас". Що з їжі, що з засобів гігієни і тд... І чому родичі так намагалися забезпечити продовольством, і по кілька разів перепитували, чи все є. Офігіти

    @user-uo8ey8jp6f@user-uo8ey8jp6f Жыл бұрын

  • Дуже дякую. Мені 54 роки. Слухаю і знайомлюсь із собою. Розумію чи ті, чи інші свої вчинки, думки, відчуття.....

    @user-gp1uq2tx5z@user-gp1uq2tx5z Жыл бұрын

  • Диночка, огромная огромная благодарность за этот ролик. Это настолько актуально, что аж дух захватывает. Есть в этой теме незримая, но вполне ощущаемая связь с вторжением орков. Трансгенерационная травма и "отождествление с агрессором" это действительно источник сегодняшней трагедии нас, украинцев. "Комплекс неполноценности" нации и "инфантильное доверие к старшему брату-агрессору!!!" были роковой ловушкой для беспечных украинцев... Мы прекрасно были осведомлены об античеловеческой и кровавой подноготной природы фсбэшного соседа, но продолжали делать вид, что все хорошо. А убийца- маньяк, живущий по соседству ждал своего часа... Нам всем сейчас не лишне отдуплиться и выкинуть из себя "куски совка", которые передали нам наши травмированные родители. Дина, ваш ролик уникален, вы сделали потрясающую работу, низкий поклон за профессионализм и духовный посыл. Думаю, не стоит бросать эту тему, "пробуждайте" людей от спячки, вы это делаете гениально!!!!

    @user-uv1ql5wf8k@user-uv1ql5wf8k Жыл бұрын

    • Спасибі, дуже важливий відгук.

      @ilikews2692@ilikews2692 Жыл бұрын

    • московитська ваша теж спадок Голодомору, маю надію ви це усвідомлюєте. Бо оце ваше ми - московитською, для мене страшний тригер, це неначе ми_же_братья.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Моя мама 28-го р.н., пережила війну і окупацію. Але з найбільшим жахом згадувала голод 33-го та 46-го. Тато чудом вижив, троє сестер померли, а їх мама втратила розум.

    @user-kv8dh5jq9v@user-kv8dh5jq9v Жыл бұрын

  • Плакала, але додивилась, дякую за вашу працю ❤

    @salfd-kun7206@salfd-kun7206 Жыл бұрын

    • Обіймаю вас♥️

      @dina.veselkova@dina.veselkova Жыл бұрын

  • неймовірно боляче слухати, я з Харкова. є родичка, що померла від Голодомору. моя родина пересічна, але від однієї думки, що в моєї країни, міста, родини, така важка історія стає гірше

    @cmwiends@cmwiends Жыл бұрын

  • Діно, дякую! Подивилася сама і думаю тепер з усією родиною подивитися. Шикарна праця! А, дійсно, викидаючи зіпсований хліб таке десь на фоні виникає почуття провини. Як воно все глибоко

    @TaniaLitvinova4@TaniaLitvinova4 Жыл бұрын

  • Дякую за таку велику роботу. Мені теж захотілося виговоритися І на заході України по ІІ світовій людей розкуркулювали.... Теж була спроба штучного голодомору, на велике щастя пробою й закінчилося. Але мою всю родину по маминій лінії вивезли, як найбагатших куркулів до карагнади, дехто з них повернувся у 70-80роки. Мою прабабусю її чоловіка та 12 річну бабусю не вивезли, бо прабабуся була лежачою важкохворою. Як тільки бабі виповниться 14 українські партизани змусять її носити листівки з одного села до іншого через ЛІС... Її сусідки заговорили з москалями, прийшли забрали їх пізно ввечері і з найбільшою жорстокістю вбили, на ранок їх знайшли порізаних і заколотих на островки... Приходили і по бабусю, бо хтось бачив, але баба ні з ким не говорила, були свідки, що вона не виходила в той день з дому... А москалі спеціально будуть чіпати дівчаток, спеціально...Ті роки баба буде згадувати, як щось страшне престрашне. Вийде швидко заміж, чоловіка вб'ють у колгоспі за зерно. Залишиться сама з двома дітьми. Народиться ще потім моя мама - байструк, так називали дітей, що не мають тата...баба буде працювати в колгоспі на колінах із цукровим діабетом, по розказав випивала за один раз до півтора літра води, але тих копійок їм не вистачатиме, гонитими горівку продаватими... Жаль в очах моєї мами, як постійної жертви цілого світу, я зрозуміла не так і давно. Тепер розумію, тепер розумію її поведінку, її ціну кожній речі, їді, коли в дитинстві я мала цілувати хліб, який у мене впав, я розумію її. Її, яка росла в бідності без тата. Без тата вона повторити мені незліченну кількість раз в житті, мабуть, це її найбільший жаль, мабуть тато для неї означало, спаситель омріяний, при якому вона відчувала б безпеку, впевненість... Так, напевне мала дитина відчувала страх, безнадійність і безпорадність. І щоб, якось собі порадити була впевнена, якби у мене був тато... По татовій лінії вивозили людей, як остарбайтерів до Німеччини і до інших країн. А татова родина, не вся, але його діди і бабці з його малими батьками були переселенцями із Польщі.

    @user-sn4de3tx2e@user-sn4de3tx2e Жыл бұрын

    • Бідний мій народе😭😭😭😭 це навіть читати боляче, як же це боляче й страшно було проживати🙏🏻

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын

    • @@oksanakotan2900 Якось я читала релігійну книжку в якій був розділ: "Допоможіть іншим себе любити". Ішлося про самодогляд. На моє переконання, зберегти свою доброту, себе, гідність і мораль, а навіть просто прожити - це теж допомогти іншим себе любити. Чи була б я закохана так сильно в Україну, якби у неї була б інша історія...? А я горджусь, що я українка, я горджуся своєю історією, я горджуся своєю бабусею... Вона не втратила сенсу життя...За що я їй вдячна. Вони боролися, вони мої бабусі і дудісі, за життя, за своє місце під сонцем на цій землі, а я маю змогу молитися на гробі, якому стоїть хрест, померли в ім'я Ісуса Христа, в ім'я Бога! Маю змогу йти з чистим серцем на святвечір до своїх рідних.

      @user-sn4de3tx2e@user-sn4de3tx2e Жыл бұрын

    • Її сусідки заговорили з москалями, прийшли забрали їх пізно ввечері і з найбільшою жорстокістю вбили, на ранок їх знайшли порізаних і заколотих на островки... --- так діяли яструбки - перевдягнені в українських партизанів -московити. А дівчинка була - живцем, в надії, що інші партизани захочуть вийти на зв'язок.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Дякую тобі за твої відео 💚 я несу на собі багато цих травм... Навіть коли треба викинути зіпсуту їжу - для мене це просто паніка кожен раз. Я їм дуже швидко, в мене є точно якесь рхп, я заїдаю стрес, на свята не зупиняюся, як би не старався, я боявся викидати Хліб а зараз намагаюся не доводити до плісняви і роблю сухарі.... Але шансів розпитати в свої батьків не маю, вони сектанти і при цьому люблять совок, ненавидять мене і те що я пішов з секти, ми не спілкуємося вже 5 років. Я пам'ятаю лише зацикленість бабусі на хлібі і щоб я все доїдав, більше запам'ятав розповідей прабабусі. Я в неї жив всього тиждень, в глибокому дитинстві. Але от вона не боялася казати про голодомори і війни, бо вона то все пережила.... Пам'ятаю її розповіді про те як виживали, як варили суп з лебеди, як їли всякі корінці і мишей, як в сусідньому селі дві сім'ї вижили завдяки тому, що в лісі був таємний погріб, де вони сховали і зарізали свиню і потім годувалися цим, максимально економлячи... А потім ще війна почалась, де совєти гребли тупо всіх, в селі лишилось три каліки алкаша і всі діти які потім народжувалися були в основному від них, бо інші чоловіки не вернулися... Це не ті розповіді які слід розказувати дитині ~ 5 років... Але завдяки ним я знаю хоч щось.. Та я не пам'ятаю навіть імені прабабусі, я не знаю дівочого прізвища бабусі, а лише два її чоловіків (вона багато чоловіків змінила).. А батьки наче дуже теж поплавлені на темі їжі, щоб все доїдати, навіть кашу яка вже тхне, бо люди в голод не перебирали їжею... Але взагалі ігнорували цю тему... Бабуся і прабабуся померли давно... Я пам'ятаю до речі що у прабабусі була типова українська хата мазанка, з глиняною підлогою, піччю, дерев'яний і глиняний посуд, фото на біленій стіні, багато її вишивок і тканих виробів... Я б так хотів знову доторкнутися до таких речей... Але мені тепер лише в музеї... І коли буде можливість то дуже хотів би відвідати різні музеї... Ну а інші моя бабуся і дідусь (батьки матері) взагалі були алкашами з самого дитинства моєї матері... Теж рано вмерли і їм банально було плювати на минуле, все пропивали... Та й таке...

    @non_binary_deus@non_binary_deus Жыл бұрын

    • Дякую за цю Вашу розповідь. Дякую за свідчення. Отже, в 5 років можна дітям таке розказувати і не боятися, що не зрозуміють чи це їх травмує.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Мені бабуся в дитинстві розповідала, що в неї були молодші братики - близнята, але їх відвезли до Ізюму. І я ніяк не могла зрозуміти, як можна було відвезти дітей 😢 а це була єдина можливість вигодувати хоть когось із родини.

    @neliaolaresko9128@neliaolaresko9128 Жыл бұрын

  • Дуже дякую за це відео! Трошки відкрились очі на власні якісь причуди сімейні. Виявляється нічого безслідно не зникає. Слава Україні!

    @oxiwest9945@oxiwest9945 Жыл бұрын

  • Дуже вразили статистичні дані - то для мене доволі неочевидні наслідки травмування Голодомором Дякую, за ваш такий ґрунтовний підхід до цієї теми(та і взагалі будь-якої)😌

    @diakovochka@diakovochka Жыл бұрын

  • Дякую, Діно. Нарешті зрозуміла чому мені так важко перейти на українську. Це жахливо, я ніколи не могла зрозуміти глибину моєї травми. Родина моєї мами з під Києва, дід працював у місті тому вони вижили, але бабуся так і не змогла все розповісти, боялась, навіть у вільній Україні.

    @zinashemeta4777@zinashemeta4777 Жыл бұрын

    • Ой мої родичі і зараз бояться озвучувати чи спорити про політику владу, бояться сексот і в 70 років.

      @user-lo1ux6ci6o@user-lo1ux6ci6o11 ай бұрын

  • Діна, ти зробила неймовірну роботу! Таке змістовне відео, так все по поличках розкладено. І боже мій, я майже всюди впізнала себе. Бабуся була підлітком у голодомор, все що я знала - "нам пощастило, ми виїхали в сусіднє місто" і тільки зараз я дізналася від мами, що насправді не так вже і "пощастило" і досталося семʼї бабусі дуже сильно. Ну і всі наслідки ми зібрали -- і поведінка з їжею, і довіра, і прославляння совєтського союзу. Але перший крок зроблено -- усвідомити, що проблема є. Я раніше жартувала, що мені "жадібність" від бабусі дісталася, а тепер я розумію чому, і розумію, що це не жарти. Шкода, що її з нами вже давно немає і я не можу з нею про це поговорити. Але з іншого боку добре, що вона не побачила, як війна знов прийшла в наш дім.

    @ripley_the_alien@ripley_the_alien Жыл бұрын

  • Дякую вам за відео! В сім'ї дідуся і бабусі від голодомору ніхто не помер. Коли в ті часи зарізали свиню для всієї родини (а сім'ї тоді були великі), то прийшли представники влади забирати цю свиню. Моя прабабуся поховала під полу куртки сало та почала голосно кричати, що забирають їжу, бігала та голосила по вулицю. Це сало в неї не забрали, так вдалось щось залишити та вижити. Моя мати завжди робить консервацію влітку, я вже роблю меньше, просто більше заморожую в морозильній камері. Мати завжди попереджає, що не варто обговорювати по телефону якісь важливі речі, бо можуть почути чужі люди, намагається уникати осуду з боку рідних та оточуючих. Також мати та мій чоловік, в його родині все їдять з хлібом.

    @user-we8hb8vp4e@user-we8hb8vp4e Жыл бұрын

  • Коментар на підтримку виробництва українського контенту. Все буде Україна!

    @serhii8462@serhii8462 Жыл бұрын

    • 💙💛🙏

      @user-tv3vn2zb4p@user-tv3vn2zb4p Жыл бұрын

  • Мої з Херсонщини замовчували голод 45-46, дідусь навіть нічого не казав про 33 рік. Але я чула в дитинстві такі фрази як «доїдай», «не можна залишати борщ, їси м’ясо, ми не їли таке після війни». Бабуся і досі робить багато закаток. А борщ ми їли десь до 2000-х з хлібом з маслом. Але про голод говорили тільки у рамка голоду в Поволжє, але ніколи про наш голод 😢 ну і бабуся завжди переживала через те, що я занадто худа і хотіла постійно мене нагодувати

    @lanamishchenko2408@lanamishchenko2408 Жыл бұрын

  • Дякую, відгукується ваше відео. Поки дивилась - підіймалися почуття занепокоєння, жалості, а потім ненависті і бажання помсти. Перечитала всі коментарі… І мама і бабця розповідали про голод не раз, але у мене тоді в голові не вклалась послідовність і сюжет, самі уривки. Бабця розповідала про свою маленьку сестричку Сєрафіму, яка померла від голоду, їй було 3 чи 5 років. Бабі було тоді 17 років і вона працювала в якихось казармах і там могла шось поїсти. А сестричка приходила до неї і просила: Марієчка, да-а-ай мені лушпаєчку від картоплі… Я тоді відчувала себе тою Сєрафімою.. Пам’ятаю , як моя мама готувала в дитинстві затірку - так вона мені дуже подобалась (я народжена 1970), і я просила готувати мені, щоб поласувати. А мамина сестра в селі готувала своїм курочкам їжу з картопельних лушпайок, так мені цей запах завжди був такий смачний… Я давно помітила, що починаю нервувати, коли в холодильнику закінчуються продукти і починаю хотіти їсти від нервів. Слава Богу, чоловік стежить за цим )) І дякую чоловіку. Я багато працювала з цим, сильних емоцій вже нема. Але з’явилось бажання відвідати музей Голодомору. Раніш від такої ідеї було тільки роздратування. Я сама тілесний терапевт і багато працюю із почуттями, травмами. Не можна мовчати, треба слухати себе, своє тіло, свою душу. Особливо зараз. Винні повинні бути покарані. Всі ті мільйони загублених душ чекають на справедливість. Настав час підняти ті рахунки. Слава Україні. Слава ЗСУ 🇺🇦❤️

    @NataKalcheva@NataKalcheva Жыл бұрын

    • плачу.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • Винні мають бути покарані.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

    • @@AR-gp3og Так і буде. Знаю це. Справжня мужність відновить світ ❤️ Обіймаю

      @NataKalcheva@NataKalcheva Жыл бұрын

    • @@NataKalcheva Навзаєм!

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Доброго вечора, слава Україні 💙💛 Щиро вдячна за тему Голодомору, Діно! Історія моєї родини така. Моїй бабусі було 3 роки у 1932 році, вона добре запам'ятала цей період і неодноразово розповідала мені, а я завжди з цікавістю слухала. Отож бабусина сім'я проживала у селі на Дніпропетровщині, Криничанський район. На той момент у родині було 5 дітей, з них одне немовля, мати й батько. Бабуся казала, що її родина вважалася середняками, мала господарство, 2 корови і поле, вирощували для себе. Прабабуся була вправною швачкою, а прадідусь майстрував дітям взуття власноруч і знався на травах. Коли корови, поле, навіть реманент😡 (аби не було чим землю обробляти!!!) і нажитки у родини забрали, батьки вирішили їхати до міста Кам'янське, щоб обміняти взуття, одяг, а також прабабусині прикраси на хліб, борошно, будь-яку їжу. Тільки так і вижили. Всі вижили!🙏 А допоки немовляті давали смоктати гичку (перетерті в кашку трави), загорнуту у полотняний мішечок😫 Бабуся розповідала, що її старшій дородній сестрі одна з вкрай виснажених селянок обіцяла дати цукерочку, аби дівчина підійшла ближче. На щастя, саме тоді сусідка проходила повз і врятувала дитину, відвівши додому. В тій місцевості траплялися випадки канібалізму😢💔 Я вдячна бабусі, що розповідала мені про голод, так вона його називала. Я вважаю викидати їжу неприйнятним і досі, якщо є залишки, кладу у холодильник, щоб з'їсти пізніше. Й іноді єдиний антистрес - це улюблений з дитинства сільський хліб "цеглинка" (тепер його замінює житній хлібець) і смалець чи качиний жир. Коли я гостювала в селі у бабусиної сестри, вона пригощала мене хлібом зі смальцем чи салом, ввечері перед сном. Це був мій найулюбленіший смаколик. Направду, травма, пов'язана з Голодомором, не оминула й мене. Коли ж я гостювала у бабусі, вона "відгодовувала" мене, завжди давала на сніданок скибку батона з маслом. Якщо ж я відмовлялася їсти (бо вже була сита), бабуся дуже нервувала. До речі, цікаво й те, що бабусину родину у селі називали "греки" також, бо пращури їхні греками були. Мені аж теплом війнуло, коли Діна згадала про своїх пращурів греків. Відразу в пам'яті спливає, як бабуся посміхалася, згадуючи добрі часи, коли всі були разом, єдині, веселі, співочі і ситі🥹❤️ Іншу мою бабусю дратувало, якщо страву з'їли за 1 раз і нічого не залишилося. І вважалося, що хто доїдає страву, той і всю силу собі забирає. Ми думали, що це жадібність, а це психологічні наслідки пережитого Голодомору. Однак вона нічого нікому ніколи не розповідала. Вона народилася 1935 року, за документами. Але я впевнена, що бабуся старша. Багато інших фактів на це вказує. Дуже багато плутанини з усіма документами моїх бабусь і дідуся. Деякі з них й самі визнавали, що дати хибні. Совіти намагалися буквально стерти українців з архівів, ніби їх там і не було. ДЗУСЬКИ! МИ БУЛИ, Є І ЗАВЖДИ ЖИТИМЕМО! 🇺🇦

    @elinaanile@elinaanile11 ай бұрын

  • Ми всі на правильному шляху подолання цієї проблеми, і з кожним днем ми стаємо ще сильнішими!!!

    @prostouser7897@prostouser7897 Жыл бұрын

  • Дякую за вашу важливу роботу! 🙏 Дуже корисна інформація для кожної української сім‘ї! Ми все пам‘ятаємо з розповідей наших бабусь і маємо це передати нашим нащадкам.

    @sonce7@sonce7 Жыл бұрын

  • Народилась я в забезпечені сім'ї, ніколи не голодували, нічого такого. Але з малечку, я ховала їжу - солодощі під шафу, пачки горішків у відвижні ящики під папір. В мене це ніколи не забирали, але я чомусь ховала. Та і дивна тривога починалась, коли їжі поряд не було. Наприклад, мені набагато спокійніше було читати книжку, коли на столі була пачка печива, ніж коли її не було. Взагалі таких маленьких речей дуже багато було, вважала, що це в мене такий бзик в голові. Тіки нещодавно подивилась один документальний фільм щодо Голодомору, де як раз піднімалася ця тема нащадків. Прийшла до матері, та підтвердила мою здогадку. Я до цього знала, що моїх родичів голодомор не обійшов стороною, але те, що наслідки дійшли до мене дуже мене вразило. Дякую за цікавий контент!

    @user-wy2vq8rv3u@user-wy2vq8rv3u Жыл бұрын

  • Такий досвід є у більшості українців, але, на жаль, ви праві, про це мовчать. А звичка робити запаси майже на рівні інстинкту. Ми сильні! Слава Україні!

    @user-el5kz2bl7e@user-el5kz2bl7e Жыл бұрын

  • Діно, ви розумничка! І свій ютуб канал відкрили, і вдало зайняли малоосвоєний сегммент - сціальну психологію. З божою поиіччю і багатьом глядачам допоможете.

    @user-yp9xm2dl8q@user-yp9xm2dl8q Жыл бұрын

  • Помітив дуже цікаву річ. Коли на початку березня довелося темчасово переїхати до родинного замку у селі, добре що поруч, 30 кілометрів від порогу квартири). Так от, там по цигарки сходити, займає хвилин 40 часу, і це в кращому випадку. А нещодавно раптом зрозумів, що йдучи у магазин, ще жодного разу не замкнув хату на ключ, а літом так взагалі, навіть дверей не зачиняв ніколи, штани з грошима натягнув, та пішов. Що у хату хтось залізе, чи щось там вкраде, таке навіть на думку ніколи не спадало, як щось дуже малоймовірне. А у місті чомусь все навпаки, 2 хвилини до ларька, але швидше штани забудеш ніж ключі або телефон. Додам, що коли перший раз окрім відчинених дверей, забув ще й телефона взяти, оце й було справжнє щастя.... Майже нірвана.

    @Siryi_Wolf@Siryi_Wolf Жыл бұрын

  • Дякую що піднімаєте таку складну тему ❤️ Прадід був розкоркулений та засланий в Сибір 😔

    @Innaru2009@Innaru2009 Жыл бұрын

  • Дякую, надзвичайно цікаве і печальне водночас відео, так боляче усвідомлювати, що травми проходять крізь роки і покоління, і все це через інших людей Теж помічаю за собою всі ці звички і дбайливе ставлення до їжі, хоч моя родина і з Закарпаття

    @user-bk6ou2kj9b@user-bk6ou2kj9b Жыл бұрын

  • Діна - Ви чудова. Ваша робота неймовірна! Величезна подяка за професійний і дуже цікавий матеріал. Щодо відео: Мені знадобилося декілька спроб, бокал вина і носові хустинки щоб до кінця додивитися. Мабуть - це задача всього життя: перепрацювати, осмислити ці сімейні травми. Моя бабуся говорила багато про голодомор, тоді помер її маленький 2-річний братик. Розказувала як листя із берези їли. Мені в дитинстві то дуже чудно і навіть соромно було таке слухати. Я думала, що бабуся із розуму вижила. Студенткою історичного факультету слухала лекції про голодомор. То було жахіття! Не могла довго від них уговтатися. Очевидці які розказували про дитячий канібалізм визивали в першу чергу відразу. Навіть від самої себе. Бо в кінці лекції звучало: Може і ми зараз нащадки тих канібалів. Може. На сьогоднішній день мене то мало хвилює. Зато вижили. Знаємо історію і в яку сторону ставити кулемет. Я перепрацьовую свою травму із кожним донатом на ЗСУ. Слава Україні!

    @katerynaklaus-ilienko7847@katerynaklaus-ilienko7847 Жыл бұрын

  • Діно, я теж фахова психологиня, досить суттєво старша за Вас. Я з захватом переглянула Ваше відео і довідалася для себе багато корисного про психологічні наслідки голодомору. Дякую! І окремо дякую за свідому громадянську позицію. Щиро бажаю успіхів.

    @OK.C.A.H.A@OK.C.A.H.A11 ай бұрын

  • Дуже правильне та потрібне відео. В багатьох моментах це історія моєї родини. Моя бабця говорила точно так само. Хочу вірити, що вже молоде покоління зможе впоратися з цими проблемами. І саме важливо подолати комплекс меншовартості та толеруванні ворога.

    @MaksMokriev@MaksMokriev Жыл бұрын

  • Дуже цікаво слухати 💝, справді - проговорення лікує, кара катів - лікує, розуміння хто ти є - лікує.

    @yuliadanylenko789@yuliadanylenko789 Жыл бұрын

  • Дякую вам ,за вашу працю,за чудове звучання української мови🌞

    @MariiaOneshchak@MariiaOneshchak Жыл бұрын

  • Дякую 💙💛Радію від кількості українського контент 💙💙💙💙

    @user-bk3kq4kd3i@user-bk3kq4kd3i Жыл бұрын

  • Я з дитинства пам'ятаю (середина 90-х), що по селах, принаймні на заході, все ж зачиняли двері використовуючи віничок =) Чи довіра повернулась, чи у нас голодомор був не такий сильний. Мій покійний дід з Київщини, то він постійно сперечавсь з бабусею, що голодомору не було. Хвалив совєти, був щирим комуністом з промитими мізками. При цьому, варто було йому випити чарку - починав ледь не плакати про те, що совєцька влада забрала в нього, першокласника, батька - на війну - і не повернула... І згадував, як колоски на полі збирав. І дружив все життя з реальним бандерівцем. Тобто, в нього було добряче розщеплення свідомості, тому й тихцем пиячив(( І навіть зараз, я бачу по своїх молодих двоюрідних братах-сестрах, як вони під час якої паніки (ковід і т.п.) скуповують продукти. Сестра каже, "купила мішок борошна. А я ж навіть не печу ніколи! Але хай буде". Мої родичі важко працюють і не цінують своєї праці, і здоров'я. Деяким знадобилось років 40, щоб нарешті припинити себе вбивати роботою. А на мені ця біда відобразилась специфічно: я не можу пройти повз голодну тварину. Мені майже фізично боляче, я мушу всіх наздогнати й нагодувати) Але це взагалі не проблема, порівняно з іншими...

    @Viky.A.V.@Viky.A.V. Жыл бұрын

    • Навіть там, де був Голодомор до кінця 80 широко по селах використовували віник, як замок, а моя бабуся по татові, певне і довше. Особисто зустрічала віник, як замок після 2000 року.

      @AR-gp3og@AR-gp3og Жыл бұрын

  • Дякую, Діно, за такий грамотний, професійний контент! Розумію, скільки часу й ресурсу займає підготовка одного випуску (порівняно з отими "блогерами", які розповідають, як провели свій день чи що їм наснилося тощо). Дуже хочеться. щоб Ваш канал швидше просунувся на ютюбі!

    @user-tg7jv8qb1b@user-tg7jv8qb1b Жыл бұрын

    • КУРКУЛЬ, куркуля, м. (укр.) (нов.). Крестьянин-кулак на Украине.

      @politicalridicule@politicalridicule Жыл бұрын

    • @@politicalridicule кулак, це те, що в дулю завертається👌

      @oksanakotan2900@oksanakotan2900 Жыл бұрын
KZhead