"Соловйовий спів"(1889), Олена Пчілка, оповідання. Слухаємо українське!

• "Козачка Олена" (1883)...
• Олена Пчілка (1849-1930).
Твори Олени Пчілки (Драгоманової, Косач) на моєму каналі.
Читає Лілія Мироненко.
"Господу одразу не сподобалися більшовики.
Вони були злостивіші за ос, бундючніші за джмелів та ледачіші за трутнів. Деяких слабких на характер світлих трудівників Він відіслав в еміграцію, деяких - залишив на поталу.
На Олену Пчілку Ісус мав дещо інші плани - Пастир бачив її мужньою войовницею Господньою, котра красою та правдою перемагатиме усіх ворогів України. Йому, із неба, було видніше: за цією непохитною просвітницею можуть піти інші - тисячі, десятки тисяч. З іншого боку, Він ніколи нікого не підштовхував: відчуєш власним серцем - чистішим до Святого Петра ступиш.
Нема чого ремствувати на долю.
Насправді Господь шанс Україні давав.
Коли до влади в Гадячі у грудні 1918 року прийшла Українська Центральна Рада, у повіті влаштували урочисте свято з нагоди присвоєння місцевій чоловічій гімназії імені Михайла Драгоманова. Урочистості відвідала й сивочола письменниця. Олена Пчілка виступила зі спогадами про брата, оповідаючи, як слід дбати про Неньку, коли тебе позбавили батьківщини, вислали на чужину, спробували відібрати любов, друзів, народ. Такі слова молода парость зустрічала бурхливо, гукаючи “Слава!”
Звільнившись нарешті від російського царату, ковтнувши солодкої свободи, неочікувано Україна потрапила під більшовицький чобіт.
Настали часи «…и как один умрем в борьбе за это!» Рідну землю нівечили не снаряди, періщили не кулемети - Неньку плюндрували червоні роти. За що? Ну, «…в борьбе за это!»
Обстоюючи фундаментальні принципи національного самоусвідомлення, а з ним - і самовизначення, нічого з собою Олена Пчілка не могла подіяти, до останку залишаючись безстрашною берегинею нації, а не партії. У березні 1920 р., під час святкування дня народження Т.Г. Шевченка у Гадяцькій повітовій гімназії, якій було надано ім’я її старшого брата, Ольга Петрівна Косач обгорнула погруддя Великого Кобзаря не червоним кумачем із півночі, а рідним синьо-жовтим стягом України.
Непокору зросійщена безбатьківщина кілька років терпіла, але у 1920 році за антибільшовицькі виступи невгамовну просвітницю народу в Гадячі заґратили. Тож не варто дивуватися, що саме вона за 37 років привела в українську літературу новий тип жінки-героїні...Олена Пчілка сповила нову плеяду - вольові, героїчні, сміливі образи дівчат-патріоток".
Ні Перша світова війна, ні Жовтневий заколот не витиснули Олену Пчілку на чужину. Вона залишилася вдома, в Україні, наче нічого не сталося. Хіба що формат нового - тепер більшою мірою громадсько-політичного - видання дещо змінився і… помітно звузився.
Відтоді найважливішою патріотичною рисою українства вона вважала служіння через мистецтво національній Ідеї. І більше не мало значення, то діється через загальнонаціональний альманах чи повітову газету. Бо ж українці - скрізь українці". О.Рудяченко.